fbpx
Життєві історії
Нас з чоловіком не покликали на хрестини онука. Для дочки тепер існує тільки один авторитет – її чоловік, вона його слухається, і погоджується з ним, і як він скаже, так і буде. Дуже прикро, що наша єдина донька, якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода, так себе поводить. Здається мені, що все це почалося через те, що ми не дозволяємо зятю прописатися в квартирі, яку купили для доньки

Нещодавно ми з чоловіком стали бабусею і дідусем – у нас народився внук. Ми зібралися, купили дорогі подарунки, але на хрестини донька з зятем нас не покликали. І я впевнена, що все це через мого зятя – це він робить все для того, щоб зіпсувати наші з дочкою стосунки.

В свій час ми з чоловіком зробили все для того, щоб у нашої дочки Уляни було все. Хоча жили не багато, кожну вільну копієчку вкладали в неї, а також намагалися приділяти максимум уваги. А вона виросла, і тепер практично забула про нас.

Коли дочка вчилася в школі, ми оплачували їй гуртки (гімнастика, плавання, малювання), потім економили на всьому, аби тільки вона нормально закінчила університет. Коли подорослішала – ми з батьком купили їй квартиру, собі у всьому відмовляли, аби тільки у неї було власне житло, і щоб люди її не вважали «безприданницею».

Коли доньці виповнилося двадцять сім років, вона познайомилася з Сергієм. Раніше у неї вже були відносини, але ні до чого серйозного вони не доходили, а з ним вона мало не відразу зібралася йти під вінець. Нам з чоловіком її обранець не сподобався – приїжджий хлопець з села, з бідної сім’ї і без освіти. Але не навіть не це головне. Сергій нам не сподобався, бо не мав постійної роботи, до того ж, був дуже замкнутий. Звичайно, не про такого зятя ми мріяли!

Намагалися якось м’яко її умовити, щоб вона не поспішала з’їжджатися зі своїм нареченим, і гарненько подумала, чи потрібно їй це. Але розмови не подіяли – вона притягла свого коханого в куплену нами квартиру, і поселила на всьому готовому. Чоловік цей навіть прогодувати її толком не міг, тому нам з чоловіком весь час доводилося передавати їм гроші і продукти.

Загалом, сяк-так наші молоді зіграли весілля (основну частину грошей давали ми, свекри тільки половину банкету ледве оплатили). Чоловікові довелося подбати про те, щоб влаштувати зятя на нормальну посаду, і завдяки цьому він тепер може забезпечувати нашу дочку хоч якось.

Думали, що почуємо за всі свої старання «дякую», але так не сталося. Коли ця парочка стала жити більш-менш самостійно (ми з батьком майже перестали їм допомагати, і почали відкладати собі на старість), то ми отримали від них тільки закиди: мовляв, ми зятя не хотіли приймати, щастя своїй дочці не бажали. А тепер ще й зовсім відокремилися і не допомагаємо.

Ми думали, що це у доньки скоро мине. Але після того, як вони не покликали нас на хрестини до внука, я зрозуміла, що це серйозно.

Для дочки тепер існує тільки один авторитет – її чоловік, вона його слухається, і погоджується з ним, і як він скаже, так і буде. Дуже прикро, що наша єдина донька, якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода, так себе поводить.

Здається мені, що все це почалося через те, що ми не дозволяємо зятю прописатися в квартирі, яку купили для доньки. Документи на мені, а донька просто прописана. Я планую на неї переписати цю квартиру, але трохи пізніше.

А зятя я прописувати не зобов’язана, я вважаю, що ми і так дуже багато всього для нього зробили. І так ми його всім забезпечили, не вистачало тільки, щоб він потім при розлученні частину житлоплощі відсудив. Але як відновити стосунки з донькою, я не знаю. Я хочу бачити онука і спілкуватися з Уляною, але, як я розумію, поки я не пропишу зятя, спілкуватися з нами вони не збираються.

Фото ілюстративне – tothemaonline.

facebook