На другий день весілля трапився скандал. Наречений навідріз відмовився від нареченої! У чому причина, так і не сказав Олександр, по сільській кличці «святий». Просто кинув все на світі і пішов. Джерело
Нареченого намагалися умовити всім весіллям. Ні, куди там! Наречена в рев. Це ж ганьба, на потіху бабам-пліткарям. Сваха залишилися лаятися і розбиратися, хто, скільки витратив і хто, скільки кому винен. Інші гості роз’їхалися. Село затихло, очікуючи подальших подій.
Аня, наречена сиділа і все ще схлипувала. Мати, Галина, сиділа, вимовляла:
– Я ж тобі казала, що не зв’язуйся з ним. Це «святий» Олександр! Що він тобі сказав?
– Коли вночі все сталося, він так тихо запитав: «чому не сказала, що вже не дівчина?» І потім додав: «Завтра я піду. Весілля не буде »ось і все. Спочатку думала все це жарт, і він не зважиться на такий крок.
Галина зло глянула на дочку:
– Не треба було тягатися, з ким попало. Хотіла його надути, думала, типу, «блаженненький», все проскочить. А ні. У нього нюх на брехню.
– А хто ж його знав? Почала з ним ходити, все думала, коли ж стане домагатися і уявляєш мама, ні разу не натякнув. Місяць ходимо, два, він навіть за руку не взяв. Один раз сама зважилася, була, не була, поцілувала його. Він так дико подивився на мене, і сказав, щоб більше не вішалася на нього з поцілунками. Я оторопіла.
– У нього батько був такий, прямо таки монах. Сороміцьких жартів не терпів, відразу від мужиків відходив, якщо ті сороміцькі анекдоти почнуть цькувати. Казала тобі, не зв’язуйся.
Читайте також:ГАРНИЙ І СМАЧНИЙ: «ТИГРОВИМ» РУЛЕТОМ МЕНЕ ПРИГОСТИЛА ОДНОКЛАСНИЦЯ, ТАКОЇ СМАКОТИ Я ЩЕ НЕ ПРОБУВАЛА. ПРИГOТУЙТЕ, НЕ ПOШКОДУЄТЕ!
– Ну, думала, тихоня, з дівками не ходив, в таких справах тупий, а ось бачиш, не вийшло. А ще гірше, вaгiтність не приховаєш. Сподівалася на цього… а він сволота он який виявився.
– Та ти що? Від кого залетіла, безсоромниця, говори? – оторопіла мати.
Наречена знову заревіла, Галина пішла, закрила двері, щільніше, щоб не підслухали.
– Хто він і який термін?
– Микола. Уже два місяці.
– Та ти що, зовсім здуріла, зі «святим» Олександром зустрічалася, а з іншим дитя нагуляла? Де голова була?
– Та не знаю, де була. Посиділа з Олександром, до ночі. Він додому пішов. А мені не спиться. Вийшла, на лавці посидіти, а тут Микола йде звідкись, гуляв у когось. Присів і давай теревенити. Поліз цілуватися.
– А що ти, чому не прогнала бешкетника?
– Що я, голова закрутилася. Адже теж жива людина, два місяці не цілована ходила з цим «святим». Встали, пішли на річку, а далі не пам’ятаю.
– Що ж робити? Мало того, ганьба з весіллям, тепер ще дитя від іншого. Ой, Аня, ой, дура ти! – вилаялася Галина, потім трохи згодом, – «Святий» Олександр в любові зізнавався тобі?
– Визнавався, і зараз любить. Говорив, що жити без мене не може. Що я для нього ідеал – світлий і чистий. А сам пішов, ненормальний, кинув свій ідеал сумувати – розплакалася Аня.
– Гаразд, вистачити нити. Придумаємо щось, – розпорядилася мати, – ти як з Миколою? З чого це раптом ти так довірилася йому, а?
– Нормальний хлопець. Жити думаю з ним можна.
– Тоді слухай сюди. Спробуємо його уярмити.
– Як?
– А так, я сама з ним зустрінуся і розберуся з ним. Він у мене “попляшет”.
Минуло кілька днів. Шум навколо весілля вщух. Народ у Олександра запитує, мовляв, чого ти так з дівкою вчинив? У відповідь глухе мовчання. Галина йшла на завод, де працював зварником Микола. Встала в воротах, почекала, поки Микола перестане виблискувати іскрами і крикнула:
– Микола, підійди-но сюди, розмова є.
Микола зняв маску, пішов до неї, витираючи руки ганчіркою:
– Привіт, тітка Галина! Що трапилося? Яка розмова?
– Ти, безстиднику, коли думаєш сватів надсилати?
– Ось тобі раз, з якого переляку? – отетеріло запитав Микола
– З якого? З такого! Аня, два місяці, як вaгiтна від тебе. Або хочеш сказати, що не гуляв з нею на річці, а?
– Та не було такого. Це вам вона сказала? Привиділося їй це все. Олександр кинув її, як непридатну, а я підбирай, та ще з дитиною.
– Ах ти, бешкетник, та я на тебе в суд подам, експертизу проведемо, доведемо твоє батьківство.
– Робіть що хочете, а Аньку заміж не візьму, навіщо мені така гуляка, сама не знає від кого залeтіла? Нормальний мужик заміж брав, чого ще треба? Іди, давай, тітка Галина від гріха! – сам повернувся і зник у темряві і, незабаром заблищалo електрозварювання.
Галина постояла, покричала ще трохи, кулаками погрозила в сторону воріт і пішла, піймавши облизня додому. Аня її зустріла німим запитанням.
– Чого дивишся? Не з хоче тебе Микола брати. Каже, не його дитина.
У Ані заблищали від сліз очі. Вона кинулася на ліжко.
– Гаразд, не реви, все доре буде. Бог милостивий! – заспокоювала мати.
Олександр спокійно повертався після роботи додому, коли його покликав Микола:
– а ну постривай, «святий» Олександр! Ти що це робиш, га? З дівкою гуляв, дитину їй закaлaта, а сам в кущі! Весілля зірвав, щоб дитя не виховувати. А тепер цю дитину на мене вішають, так?
– А до чого тут ти? – не розуміючи, спитав Олександр.
– Ось тому – то й справа, що ні до чого. Аня, два місяці, як вaгiтна, але ж вона тоді гуляла з тобою. Хіба так чинять, а? А ще «святий» Олександр, правду любить.
– Це хто тобі сказав про дитину?
– Мати приходила, Галина. На весь завод кричала на мене.
– Гаразд, ти йди, а розберуся, – сказав Олександр і попрямував додому. По дорозі йшов і думав. Дома ні слова, ні кажучи, повечеряв, вийшов, зважився.
Галина місила тісто, коли побачила біля дому Олександра. Вона зойкнула і покликала доньку:
– Аня, гляди, хто до нас іде. Олександр йде, якийсь серйозний.
Грюкнули двері в хату, увійшов, глянув на Аню і вимогливо розпорядився:
– Збирайся Аня. Підеш зі мною.
– Куди це ти її поволік проти ночі? – насторожилася мати.
– Вона дружина моя. Давай, довго чекати ще, – чоловічим голосом гримнув на Аню. Та глянула на матір. Галина зрозуміла швидко:
– Роби, що чоловік велить. Збирай манатки і за ним іди, поки кличе.
Аня кинулася в кімнату. Галина подала табуретку зятю і запитала:
– А чого ти раптом передумав?
– Дізнався, що дитя скоро буде, погано коли без батька рости буде. Чому відразу не сказали, Аня? – запитав у дружини. Та знову не зрозуміла питання, – добре, давай допоможу, – взяв важку ношу і вони вийшли. Галина проводила їх до воріт і перехрестила слідом.
– Говори всім, що дитина ця від мене, зрозуміла? – сказав Олександр.
– Зрозуміла! Вибач мене, дуру!
– Не любив би не пробачив! Тільки більше не брехати, домовилися?
– А ти й справді, «святий» Олександре! Не дарма народ тебе прозвав, – полегшено зі сльозами сказала Аня, – все життя любити буду тебе! – а сама подумала «слава Богу, ніхто не знає, що дитя від Віктора», і вони пішли по вулиці супроводжувані цікавими поглядами односельчан.
