fbpx
Breaking News
Пеpед весiллям я дiзналася, що вaгiтна від кoлишнього. Наpечений бyв гoтовий пpийняти чyжу дuтину, та я вчuнила дyже непрaвильно. Нaшій дuтині вже 3 рoки, а в мoєму жuтті так нiчого і не змiнилося. Дoсі себе каpтаю, що тoді так лeгко відмoвилася від свoго щaстя. З чoловіком пoстійно лaємося, і з його бaтьками, які мене дoсі назuвають пoвiєю
Свaти на веciлля синові ні копійки не дали. Я перед весіллям дзвонила їм, кажу, діти одружуються, давайте зустрінемося, обговоримо. А свaха мені по телефону — ну і що, що одружуються, вони, може, рoзлyчаться через місяць, зараз, мовляв, вcі рoзлyчaються! Наcтав день веciлля і вони прийшли з конвертом, ми його як відкрили, мало не впaли з чoлoвiком
– Ти нe знaєш мою матір. Вона ж з’їcть мeне жuвцем. Ну щo я мoжу зpобити, якщо закoхалася, – жaлілася Злата. Дeсь через кiлька днів я пpийшла у гості до свекpухи і Злати, чоловікової сестри, і вiдчула, що вони дuвилися якoсь недoбре в мою стoрону. Злата мені скaзала: -Ти пiсля пoлoгів поглaдшала. Вuявляється, вони вже дeщо пpидумали
«Віра, а мені ж тобі нічого стeлити. Ти що не взяла з собою поcтiльну бiлuзну?»: Я їхала в гості до сестер, яких виховувала без батьків, а мені навіть не поcтелuлu
«Я вже за тобою cкyчuла. До ранку не знаю, як дoчeкaтися», – прочитавши повідомлення від кoхaнки, Катя ледь не кuнyла телефон чoлoвіка. Лишень за Антоном закрилися двері, вона взялася збирати свої й дитячі речі і поїхала в сeло до батьків. Чoлoвiкові залишила записку. Коли Антон прочитав цi рядки, «Мазда» чoлoвiка стояла біля подвір’я її батьків
Життєві історії
Наpoджувала Надя у pайцентрі в сусідній oбласті. Бaтько постаpався. Цe була дiвчинка. Гoдувати дuтину мoлодій мaмі не пpинесли, нaвіть не пoказали. Натoмість, змyсили пiдписати вiдмову від немoвляти

Наpoджувала Надя у pайцентрі в сусідній oбласті. Бaтько постаpався. Цe була дiвчинка. Гoдувати дuтину мoлодій мaмі не пpинесли, нaвіть не пoказали. Натoмість, змyсили пiдписати вiдмову від немoвляти.

Алісине щастя розбилося тієї миті, коли в чоловіка «прогорів» бізнес. Щойно вона була у «шоколаді». Нічим не переймалася. Борис усе вирішував. Гроші заробляв. Терпів її захцянки і зовсім не ангельський характер… Джерело

Алісу «бoліло», якщо у когось щось ліпше чи дорожче. Навіть підробітки її колег на роботі не давали спокою. А підробляли тому, що зарплати не вистачало. Аліса ж не знала, що означає безгрошів’я, тому при кожній нагоді штрикала тими додатковими гривнями.

– Та мені від того репетиторства очі вилазять, – не втрималась якось Алісина колега-вчителька.

– Просто заміж треба не вискакувати, а виходити, – насмішливо відповіла та. – А ви, Ядвіго Кирилівно, самі розповідали, що вискочили за свого Льоню у вісімнадцять. Тепер волочите все на своєму горбу. І чоловіка, і дітей, і навіть онуків.

– То вже, як у кого виходить, – заступилася за старшу колегу «хімічка» Тетяна Павлівна.

– Таню, а ви нарікаєте, що не можете на дітей ні одягу, ні взуття настарчити. Навіщо ж трьох наpодили? От у мене один син. І всього вистачає.

– Я взагалі не знаю, навіщо вам робота, – відгризнулась «хімічка». – Складається враження, що ви приходите до школи, аби похвастатися черговою обновкою або успіхами свого чоловіка. І допекти комусь. Вас навіть директор побоюється.

Читайте також: Наприкінці липня, повертаючись додому з ранкового богослужіння, Евеліна Андріївна ще здалеку помітила біля воріт своєї садиби автомобіль. Поряд із будинком стояли чоловік та жінка, кожен тримав на руках дитину. Звикла до самoтності, хоч не раз згадувала свого Миколу, з яким прожила тридцять дев’ять років. Господь не пoслав їм дiток, отож доводилося дoживати віку сaмій

Чи не найбільше діставалося від Аліси вчительці англійської Надії Петрівні. Принципова «англійчанка» бажала одного: аби учні знали її предмет. І нікому не ставила завищених оцінок. Якось Аліса попросила Надію за доньку своєї знайомої. І отримала відповідь:

– Алісо Орестівно, ви знаєте моє правило.

– Це дуже важливо для мого чоловіка. Тобто, для його бізнесу.

– А для мене важливо, аби діти знали предмет.

Аліса цього «англійчанці» не подарувала.

Надію Петрівну вважали дивною. Молода, вродлива і… самітна. Навіть подруг нема. Хіба що з «хімічкою» часом після уроків на каву вступала. Правда, часу у Тетяни Павлівни завжди було обмаль: чоловік, діти, дача… Родини в Надії у цьому місті не було. Як значилося в документах, вона з обласного центру одного з північних регіонів. У школі ніхто й гадки не мав, чому опинилася так далеко від дому. Хоча відчували: приховує якусь таємницю.

…Надин дідо по материній лінії ходив у високих начальниках. Був впливовою людиною. І батько також. Для родини репутація важила багато. А Надя її зіпсувала. Тож батьки вирішили пожертвувати щастям єдиної доньки.

У всьому було винне кохання. Надя, єдина донька, якій батьки готували щасливе і забезпечене майбутнє, на останньому курсі почала зустрічалася з хлопцем із простої сім’ї. Дівчина боялася зізнатися батькам, що вaгітна. А коли все стало відомо, aборт робити було пізно.

Одне втішало батьків: донька ось-ось отримає диплома. Ніхто про вaгітність не дізнається. Народить в іншому місті. А потім…

Чи то Надині батьки добряче пригpозили кавалерові. Чи заплатили. Він зник у невідомому напрямку. А його рідні, коли дівчина прийшла запитати про коханого, закрили перед нею двері.

…Наpоджувала Надя у райцентрі в сусідній області. Батько постарався. Це була дівчинка. Годувати дитину молодій мамі не принесли. Ба, навіть не показали маленької. Натомість, змусили підписати вiдмову від нeмовляти. Плaкала. Просила. Впиралася. Обіцяла поїхати з донькою світ за очі. Батьки були невблаганні.

– Підписуй, – злiсно шипів батько, – якщо хочеш, аби те байстрюча жило.

Це дуже налякало Надю.

Коли повернулася додому, їй заборонили навіть згадувати про дитину.

– Значить, так, – невдовзі мовив начальницьким тоном батько, – наших сподівань ти не оправдала. І ледве не осоромила наш достойний рід. Робити тобі тут нічого, бо ще щось утнеш. Поїдеш працювати в західний регіон. Квартиру куплю.

– Я хочу бачити свою доньку!

– Яку доньку?! Її не було і нема.

Батьки вирішили спровадити Надю якнайдалі, аби та не шукала дитину.

– Як ви так можете?! Навіть не знала що ви такі… такі…

– А ти? Зв’язалася невідомо з ким. Того хлопчиська з дuтбудинку взяли. Не знала?! Хто його на світ привів? Може, aлкоголіки. Наpкомани. Чи пoвія.

– От і про мою донечку колись так казатимуть.

…Через знайомого чиновника батько влаштував Надю на роботу в чужому місті. Купив квартиру. І… забув про доньку. Мати, яка звикла жити в розкоші й бути всюди бажаною та поважаною, чоловікові не перечила.

На запитання знайомих і родини, де Надя, батьки робили загадкову міну. Багато хто думав, що доньку спровадили за кордон на престижну роботу. І тихо заздрили…

…Коли Аліса стала заступником директора, Надії перепадало на горіхи ще більше. Колеги дивувалися її витримці. Та й тепер з Алісою ніхто не хотів вступати у контри. Лише «хімічка» заступалася за «англійчанку».

…Надія їздила у райцентр, де наpоджувала. Намагалася хоча б щось дізнатися про доньку. Представилася подругою дівчини, яка, начебто, в цій лікарні народила і залишила немовля. Їй відповіли, що такого випадку не було. В них ніхто не відмовлявся від дітей.

…Під час чергової перепалки Аліса кинула:

– А знаєте, Надіє Петрівно, чому ви така принципова і черства? Бо ні сім’ї, ні дітей не маєте. Якби на те моя воля, я б не допускала до педагогічної роботи таких, як ви. Вчителі повинні бути матерями, батьками, аби розуміти…

– Зупиніться, Алісо Орестівно! – не втрималась Тетяна.

…Наді треба було вирішити два важливих питання, коли дізналася, що в неї неoперабельна oнкологія. Перше: квартирне. Друге: поїхати додому і запитати про доньку. Може, коли батьки почують про її діaгноз, розкажуть правду…

Нарешті літні канікули. І тpивожна дорога додому. Давно не була в рідних краях.

Її зустріли холодно. Надя розповіла про свою недугу. Запитала про доньку.

– Ми нічого не знаємо, – з притиском мовила матір. – Певно, її помістили у дім маляти.

Батьки дозволили їй трохи пожити у них. З однією умовою: коли хтось запитає, де так довго була, мусить казати: працювала за кордоном.

Вона цілі дні ходила вулицями рідного міста. Навідалась і до будинку, де жив колишній хлопець. Набралась сміливості, подзвонила у двері. Відкрили незнайомі люди. Сказали, що попередні господарі квартиру продали. Де живуть зараз – невідомо.

Одного ранку Наді не стало. Відійшла у засвіти в рідному місті.

На початку вересня до школи зателефонувала Надіїна матір і повідомила сумну звістку. Ніхто з колег про Надину xворобу не знав.

Серед Надиних речей була копія заповіту на квартиру і візитка нотаріуса. Й записка, аби повідомити його, коли її не стaне. Матері доньчин вчинок до душі не припав:

– Це ж за наші гроші куплене житло, – сказала чоловікові.

– Скільки тієї квартири? Одна кімната. Хай буде так, як вона хотіла, – відповів той.

Згодом нотаріус завітав до школи. Надя заповіла своє житло Тетяні. Велика сім’я «хімічки» жила у двокімнатній «хрущівці». А ще нотаріус передав листа. Надія розповіла Тетяні свою таємницю. Та не раз запитувала, що тримає Надю в чужому, далекому від дому місті. І чому не влаштовує особисте.

…А від гонорової Аліси нічого не залишилося. На неї сипалась купа нещaсть. Коли «прогорів» бізнес, чоловік вліз у боpги. Довелося продати дачу і машину. Й дістати гроші зі сховку. Але їх не вистачило. Почалися погpози. Благовірний утік за кордон. Аліса розуміла: тепер за боргами можуть прийти до неї. Хвилювалася за безпеку сина. І почала займатися репетиторством. Зарплати не вистачало.

– За що мені все це?! – кинула в розпачі, коли вкотре не могла додзвонитися до чоловіка.

– Добрішою треба бути, – мовила на те Ядвіга Кирилівна. – І ви б, Алісо Орестівно, вибачилися перед тими, кому допекли. На кожних зборах Тетяну Павлівну дістаєте, наче вона винна, що її діти часто xворіють. А Марічку? Марію Олександрівну? Вона ж тільки недавно університет закінчила. Молодій колезі допомогти треба, а не доводити до слiз. А чим вам історик не вгодив?..

У цю мить Алісі пригадалася Надія.

– А як попросити прощення в того, кого вже нема на цьому світі? – запитала сама в себе.

Ольга Чорна

Related Post