fbpx
Життєві історії
Нам з дружиною моя мама ніколи не допомагала, вона все завжди давала своїй доньці. Зараз мамі 72 роки, вона хоче, щоб я забрав її до себе і обіцяє хату

Коли ми з Мар’яною одружилися, я привів її в дім своєї матері. Моя старша сестра вже була заміжня, теж вже жила з батьками чоловіка, то місця вистачало усім. Спочатку все у нас добре було, а потім я став помічати, що мати не дуже добре ставиться до Мар’яни. Постійно якісь повчання, старається все зробити на свій лад, часто робить зауваження, що дружина готує не смачно.

Мама у мене добра жінка, тому для мене це було дивним, адже її донька теж в невістках, живе в батьків чоловіка, тому вона, як ніхто інший, має розуміти, яке воно те життя в чужому домі, де вже є господиня.

З мамою на цю тему спілкуватися не хотів, думав з часом все налагодиться. Але я помилився. До нас часто в гості приходить моя сестра Олена, довго з мамою сидять, розмовляють, а коли сестра йде, мама зовсім неприязно ставиться до моєї дружини.

Я така людина, що мені непотрібно чекати непорозуміння в сім’ї, я вже й на тому етапі побачив, що Мар’яні буде непросто жити з мамою, продав свій автомобіль і ми купили в сусідньому селі маленьку хатинку. Вона була стара, навіть паркану хорошого не було, у нас усі сусідські кури гуляли, але тепер у нас був свій дім.

З мамою моєю ми підтримували відносини, але вона більше горнулася до своєї доньки, моєї сестри Олени. Вона в усьому їй допомагала, складала гроші для неї, адже працювала і тримала чимале господарство. Усій рідні пояснювала, що своїй доньці вона буде допомагати, адже вона живе у свекрів, а у сина є свій куток, він сам у себе господар.

Через пару років Олена, з маминою допомогою, купила однокімнатну квартиру у місті і перебралися жити туди. Мама раділа, а до мене стала дзвонити частіше, просила щось допомогти і полагодити, я не відмовляв, бо більше було нікому.

Згодом ми з дружиною звели гарну хату, купили своє авто, народився синочок. Мама, особливо, ніколи не цікавилася нашим життям, ми до неї приїжджали на великі свята, вона нас могла провідати раз у пів року, коли їхала в наше село проїздом до родини. Цього їй було достатньо.

А зараз мамі 72 роки. Вона давно на пенсії, сама робити нічого не може, а я втомився їздити до неї, але й саму її не залишу. Мама Олені дзвонити не хоче, зате разів 10 на день дзвонить мені. Тепер вже й просить, щоб я забрав її до себе, іноді сама вже не розуміє, що говорить, роки.

Якось я набрав свою сестру, сказав, щоб їхала в село доглядала маму, та у відповідь лише здивувалася, мовляв, у них однокімнатна квартира, з міста в село вона повертатися не буде, краще якусь доглядальницю найме.

А мама не хоче чужої людини вдома, хоче, щоб рідні її доглядали, каже, що хату мені свою віддасть, а я щоб її забрав до себе. Та справа в тому, що Мар’яна не хоче вже ні хати, ні маму доглядати всю старість. Я розумію свою дружину, мама сама винна у всьому. Та як вчинити зараз не знаю.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page