fbpx
Притча
Найкpаща притча про МАМУ. Oсь який він, МАТЕРИНСЬКИЙ ШЛЯХ

Найкpаща притча про МАМУ. Oсь який він, МАТЕРИНСЬКИЙ ШЛЯХ.

Молода мати ступила на життєву дорогу .

– Нам довго йти ? – запитала .

Провідник відказав їй :

– Довго , і шлях нелегкий . Але кінець буде кращий за початок .

Жінка була щаслива , їй не вірилося , що на світі може бути щось краще за ті роки . По дорозі вона бавилася з дітками , збирала для них квіти . Їм світило сонце , життя було прекрасне, – і молода мати вигукнула:

– Хіба може щось бути краще ?

І тоді запала ніч , завирувала буpя. Шлях огорнула темрява , і діти тремтіли від страху й холоду. Мати пригортала їх до себе , прикривала плащем . А дітлахи запевняли її :

– Матусю , нам не страшно . Ти є поруч , тож ми в безпеці .

А мати вигукнула :

– Ця ніч краща за світло дня , бо я навчила своїх дітей хоробрості .

Настав ранок , і побачили вони перед собою круту гору .

Діти спиналися на неї , їм було важко , але мати ненастанно заохочувала :

– Ще трішки теpпіння , ми ось – ось прийдемо .

І діти піднімалися далі , а коли досягли вершини , то звернулися до матері :

– Без тебе ми б сюди ніяк не дісталися .

Тієї ночі мати лежала , вдивляючись у зорі , і шепотіла :

– Цей день ще кращий за попередній , бо мої діточки навчилися знаходити в собі силу перед лицем труднощів .

Наступний день приніс із собою силу перед лицем тpуднощів .

Наступний день приніс із собою дивні хмари , які затьмарили землю , – хмари війни , ненависті й зла .

Діти йшли , спотикаючись , а мати гукнула :

– Подивіться вгору ! Піднесіть очі до Світла !

Малеча глянула вгору і там , серед хмар , побачила Світло Вічної Слави . Воно стало їм проводирем і вивело поза межі темряви .

Тієї ночі мати впала на коліна й молилась :

– Цей день найкращий з усіх , бо я показала дітям Бога .

Дні минали за днями , спліталися в тижні , місяці , роки , – мати постаріла.

Зморена , вона ледь переставляла ноги .

ЇЇ діти підросли , ввібралися в силу і простували шляхом із вірою й відвагою в сеpці . І коли на шляху траплялися тpуднощі , уже діти допомагали матері , а коли стало зовсім важко , вони взяли її на руки й понесли .

І от дісталися вони пагорба , а там перед їхніми очима простяглась залита світлом дорога , що вела до навстіж розчинених золотих воріт.

Мати сказала :

– Я дійшла до кінця своєї подорожі і тепер знаю , що кінець справді кращий за початок , адже мої діти далі можуть йти самі , а за ними – їхні діти.

Діти відповіли :

– Мамо , ти будеш супроводжувати нас навіть після того , як зайдеш у ті золоті ворота .

Вони стояли й дивилися , як мати пішла далі сама, й ворота зачинилися за нею .

І діти сказали одне одному :

– Ми її не бачимо , але вона все одно з нами . Така мати , як наша , – це не просто ПАМ’ЯТЬ . Вона живе в наших серцях!

Related Post