У одного селянина одного разу зник гаманець з грошима. Чоловік обшукав весь будинок, однак гаманця ніде не було. Скільки він не шукав свою пропажу – так її і не знайшов.
Зрозумівши, що гаманець у нього вкрали, селянин став згадувати по черзі всіх знайомих односельців, які заходили в його будинок в останній день.
І ось в своїх спогадах і міркуваннях селянин все більше схилився до думки, що злодієм є син його сусіда.
Хлопчик якраз заходив до нього напередодні зникнення гаманця. До того ж, на всіх інших, що заходили в будинок, навіть не можна було і подумати, що вони могли б скоїти крадіжку.
Повний таких невеселих дум селянин йшов по вулиці, і побачив, що назустріч йде сусідський хлопчик.
Селянин пильно, з осудом, глянув на нього, і зауважив, що поведінка підлітка підтверджує його підозри.
Сусідський син ховав очі, ніяковів, і виглядав як нашкодивший кіт. Кожен рух і кожен жест бешкетника видавали злодюжку з головою.
Але, оскільки у селянина поки не було зовсім ніяких доказів, він не знав, як йому вчинити. А хлопчик знову і знову зустрічався йому на вулиці, і кожен раз, при кожній новій зустрічі, виглядав ще більш винним.
Селянин злився з кожним разом все сильніше, нарешті, так розлютився, що вирішив йти до батька малолітнього злодія і розповісти тому про вчинок сина.
І тут раптом дружина каже селянинові:
– Дивись, що я сьогодні знайшла за ліжком. І вона подала чоловікові зниклий гаманець. Коли на другий день чоловік знову вийшов з дому, він знову побачив сусідського хлопчика.
І треба ж – ні слова, ні жести нічим не нагадували в ньому злодія!
