Надійка змалку була самостійною і відповідальною, бо була старшою серед трьох дочок в їхній багатодітній сім’ї. Жила родина в селі, де роботи завжди було багато. Але Надія ніколи не скаржилася на життя. Всю роботу по дому вона завжди виконувала без зайвих нарікань, розуміла, що має допомагати батькам, а інакше ніяк.
Росла дівчинка чемною і розумною. Мама не переставала дякувати Богу за таку дочку, яка була підтримкою і опорою у всьому. З навчанням у неї теж не було пpоблем, школу закінчила з золотою медаллю, ще й молодшим сестрам завжди допомагала.
– У тебе, Маріє, Надійка – просто «золота» дитина, – нахвалювали матері старшу дочку сусіди.
Надія завжди любила мріяти. Та не просто мріяти, ставити перед собою мету і наполегливо йти до неї. Після школи задумала вона в університет поступати. Мама дуже хвилювалася з цього приводу, бо грошей, щоб допомогти, зовсім не було. Та й ніхто в їхній родині ніколи вищої освіти і не мав.
Надія нічого нікому не сказавши, поїхала до обласного центру в університет здавати вступні екзамени. І що найцікавіше – поступила, комісія була просто вражена глибокими знаннями цієї дівчинки з села.
Професор з приймальної комісії запитав дівчину, для чого їй вища освіта. На що та твердо і впевнено відповіла:
– Хочу сім’ї допомогти. Важко нам усім. А я в «люди виб’юсь», рідним допоможу.
Професор за все своє життя не чув щирішого і безпосереднішого зізнання, тому запам’ятав дівчину і потім, під час навчання, всіляко підтримував і допомагав.
В Надії було дві найбільші мрії: повернути татові його перстень, який він продав родичу, коли в родині зовсім грошей не було, і подарувати мамі путівку на море. Її мама дуже любила море, хоча жодного разу не була на ньому. В селі не прийнято по морях роз’їжджатися.
Під час навчання в університеті Надія в батьків грошей не брала, отримувала стипендію, а після навчання підробляла, і все зароблене в село відправляла.
І ось вона уже майже назбирала всю необхідну суму на перстень, домовилася з родичем, що викупить його, мріяла подарувати батькові на його день народження. Уявляла, яким сюрпризом це буде для нього. Цей перстень був для батька особливим – золота печатка, подарована йому батьками на весілля.
Надія якраз здавала останній екзамен. Її покликали в деканат, сказали, що це терміново. Телефонувала мама, щоб повідомити сумну новину – тата бiльше нeмає.
Відтоді тягaр піклування про сім’ю ще більше ліг на плечі дівчини. Вона і не мусила це робити, але інакше не могла.
На наступне літо Надія все ж таки втілила свою мрію – купила мамі путівку на море. Її мама вперше за 55 років побачила море.
– Донечко, яке ж воно безкрає… Яка ж я вдячна тобі.
– Не більше, ніж моя любов до тебе, матусю, – посміхнулася Надія.
Фото ілюстративне – fotovmire.
