fbpx

Надія з батьками жила в селі і знала, що мама ще жодного разу за все своє життя не була на морі. Під час навчання в університеті Надія в батьків грошей не брала, отримувала стипендію, а після навчання підробляла, і все зароблене складала, щоб зробити мамі подарунок. На наступне літо Надія все ж таки втілила свою мрію – купила мамі путівку на відпочинок. Її мама вперше за 55 років побачила море

Надійка змалку була самостійною і відповідальною, бо була старшою серед трьох дочок в їхній багатодітній сім’ї. Жила родина в селі, де роботи завжди було багато. Але Надія ніколи не скаржилася на життя. Всю роботу по дому вона завжди виконувала без зайвих нарікань, розуміла, що має допомагати батькам, а інакше ніяк.

Росла дівчинка чемною і розумною. Мама не переставала дякувати Богу за таку дочку, яка була підтримкою і опорою у всьому. З навчанням у неї теж не було пpоблем, школу закінчила з золотою медаллю, ще й молодшим сестрам завжди допомагала.

– У тебе, Маріє, Надійка – просто «золота» дитина, – нахвалювали матері старшу дочку сусіди.

Надія завжди любила мріяти. Та не просто мріяти, ставити перед собою мету і наполегливо йти до неї. Після школи задумала вона в університет поступати. Мама дуже хвилювалася з цього приводу, бо грошей, щоб допомогти, зовсім не було. Та й ніхто в їхній родині ніколи вищої освіти і не мав.

Надія нічого нікому не сказавши, поїхала до обласного центру в університет здавати вступні екзамени. І що найцікавіше – поступила, комісія була просто вражена глибокими знаннями цієї дівчинки з села.

Професор з приймальної комісії запитав дівчину, для чого їй вища освіта. На що та твердо і впевнено відповіла:

– Хочу сім’ї допомогти. Важко нам усім. А я в «люди виб’юсь», рідним допоможу.

Професор за все своє життя не чув щирішого і безпосереднішого зізнання, тому запам’ятав дівчину і потім, під час навчання, всіляко підтримував і допомагав.

В Надії було дві найбільші мрії: повернути татові його перстень, який він продав родичу, коли в родині зовсім грошей не було, і подарувати мамі путівку на море. Її мама дуже любила море, хоча жодного разу не була на ньому. В селі не прийнято по морях роз’їжджатися.

Під час навчання в університеті Надія в батьків грошей не брала, отримувала стипендію, а після навчання підробляла, і все зароблене в село відправляла.

І ось вона уже майже назбирала всю необхідну суму на перстень, домовилася з родичем, що викупить його, мріяла подарувати батькові на його день народження. Уявляла, яким сюрпризом це буде для нього. Цей перстень був для батька особливим – золота печатка, подарована йому батьками на весілля.

Надія якраз здавала останній екзамен. Її покликали в деканат, сказали, що це терміново. Телефонувала мама, щоб повідомити сумну новину – тата бiльше нeмає.

Відтоді тягaр піклування про сім’ю ще більше ліг на плечі дівчини. Вона і не мусила це робити, але інакше не могла.

На наступне літо Надія все ж таки втілила свою мрію – купила мамі путівку на море. Її мама вперше за 55 років побачила море.

– Донечко, яке ж воно безкрає… Яка ж я вдячна тобі.

– Не більше, ніж моя любов до тебе, матусю, – посміхнулася Надія.

Фото ілюстративне – fotovmire.

You cannot copy content of this page