fbpx
Життєві історії
Наближався день народження свекрухи. Чоловік був у відрядженні. Я вирішила поїхати з синами. Вона жила у селі. Я попросила, щоб вони нас зустріли. Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок. Ми були вpaжeні, коли зайшли до них в будинок

Наближався день народження свекрухи. Чоловік був у відрядженні. Я вирішила поїхати з синами. Вона жила у селі. Я попросила, щоб вони нас зустріли. Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок. Ми були вpaжeні, коли зайшли до них в будинок

Мій чоловік поїхав у відрядження. Був день народження свекрухи, і я змушена була поїхати одна. Вирішила взяти з собою і моїх дивовижних синів. Їхали на автобусі. За матеріалами

Перед тим, як вийти з дому, я зателефонувала свекрусі і попросила, щоб о 15:00 вона була на автобусній зупинці, щоб зустріти нас.

Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок …

Я дістала з сумки телефон і стала дзвонити свекрусі. Вона не брала трубку.

Тоді я стала дзвонити її чоловікові, він теж не піднімав …

Ситуація була мерзенною: діти ниють, хочуть їсти, пити, побачити бабусю … Дивляться на мене незадоволеним поглядом. А попереду тільки покрита дощем стара нерівна дорога … І дощ не збирається переставати!

Так що ж це таке!

Так минуло пів години. Я все чекала, що прийде якась машина і забере нас. Але, ніяка машина навіть мимо не проїхала. Мені довелося викликати таксі.

Але оскільки це було дуже глухе село, я змушена була викликати таксі з сусіднього села.

Таксі їхало до нашого місцеперебування майже 50 км і мені довелося заплатити водієві більшу суму.

І тут я подумала: «Що ж мені робити? Може, відразу поїду додому? Або ж піду подивитися в очі свекрусі Мабуть, виберу другий варіант». Ось і зайшли в будинок.

-Ой, це ти? – сказала Галина Петрівна. – Як ви дісталися, добре?

– На таксі, дорогенька моя, на таксі! – сердито відповіла я.

– Як на таксі? – здивовано запитала свекруха. Але на обличчі в неї я все-таки помітила хитру посмішку, яку вона так ретельно намагалася приховувати.

Я виглянула у вікно і побачила, що там стоять машини гостей. Мені було так прикро, адже, хоч один з них міг би приїхати і забрати нас …

– А чому ви не відповідали на дзвінки? – зібравши сили запитала я.

– Телефон залишила вдома, — відповіла вона.

– А ви хіба не знали, що ми приїдемо, адже я ж вам зателефонувала, попередила.

– Ти знаєш, у мене з пам’яттю не все гаразд.

Вона пішла до своїх гостей, навіть не звернувши уваги на своїх онуків. Пішла і обняла дітей своєї доньки.

Виявилося, що мої діти для неї нічого не значать …

На нас взагалі ніхто не звернув уваги. Трохи посиділи, навіть чаю не запропонували. Мені довелося знову викликати те ж саме таксі.

Ми пішли, залишивши подарунок біля їх дверей. Навіть не попрощалися. Не було сенсу.

Коли доїхали додому, подзвонила свекруха. Я навіть не відповіла на цей дзвінок.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook