Наближався день народження свекрухи. Чоловік був у відрядженні. Я вирішила поїхати з синами. Вона жила у селі. Я попросила, щоб вони нас зустріли. Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок. Ми були вpaжeні, коли зайшли до них в будинок
Мій чоловік поїхав у відрядження. Був день народження свекрухи, і я змушена була поїхати одна. Вирішила взяти з собою і моїх дивовижних синів. Їхали на автобусі. За матеріалами
Перед тим, як вийти з дому, я зателефонувала свекрусі і попросила, щоб о 15:00 вона була на автобусній зупинці, щоб зустріти нас.
Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок …
Я дістала з сумки телефон і стала дзвонити свекрусі. Вона не брала трубку.
Тоді я стала дзвонити її чоловікові, він теж не піднімав …
Ситуація була мерзенною: діти ниють, хочуть їсти, пити, побачити бабусю … Дивляться на мене незадоволеним поглядом. А попереду тільки покрита дощем стара нерівна дорога … І дощ не збирається переставати!
Так що ж це таке!
Так минуло пів години. Я все чекала, що прийде якась машина і забере нас. Але, ніяка машина навіть мимо не проїхала. Мені довелося викликати таксі.
Але оскільки це було дуже глухе село, я змушена була викликати таксі з сусіднього села.
Таксі їхало до нашого місцеперебування майже 50 км і мені довелося заплатити водієві більшу суму.
І тут я подумала: «Що ж мені робити? Може, відразу поїду додому? Або ж піду подивитися в очі свекрусі Мабуть, виберу другий варіант». Ось і зайшли в будинок.
-Ой, це ти? – сказала Галина Петрівна. – Як ви дісталися, добре?
– На таксі, дорогенька моя, на таксі! – сердито відповіла я.
– Як на таксі? – здивовано запитала свекруха. Але на обличчі в неї я все-таки помітила хитру посмішку, яку вона так ретельно намагалася приховувати.
Я виглянула у вікно і побачила, що там стоять машини гостей. Мені було так прикро, адже, хоч один з них міг би приїхати і забрати нас …
– А чому ви не відповідали на дзвінки? – зібравши сили запитала я.
– Телефон залишила вдома, — відповіла вона.
– А ви хіба не знали, що ми приїдемо, адже я ж вам зателефонувала, попередила.
– Ти знаєш, у мене з пам’яттю не все гаразд.
Вона пішла до своїх гостей, навіть не звернувши уваги на своїх онуків. Пішла і обняла дітей своєї доньки.
Виявилося, що мої діти для неї нічого не значать …
На нас взагалі ніхто не звернув уваги. Трохи посиділи, навіть чаю не запропонували. Мені довелося знову викликати те ж саме таксі.
Ми пішли, залишивши подарунок біля їх дверей. Навіть не попрощалися. Не було сенсу.
Коли доїхали додому, подзвонила свекруха. Я навіть не відповіла на цей дзвінок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
