У нас з чоловіком в обох пізній шлюб, одружилися ми, коли нам обом вже було за тридцять.
До стосунків ставимося усвідомлено, і дуже дорожимо один одним.
Але є одне делікатне питання, яке ми ніяк не можемо вирішити, і яке може серйозно зіпсувати наші стосунки.
Мова йде про його літніх батьків, а якщо точніше, то про те, хто має їх доглядати.
Самі свекри хочуть, щоб їх доглядав мій чоловік, який є їхнім старшим сином, бо він їм здається більш надійним.
Але я так не вважаю, моя думка така – кому батьки все життя допомагали, біля того і мають бути в старості.
Чоловік не хоче мене слухати, а я не можу зрозуміти, що робити і як максимально тактовно донести йому свою точку зору.
Ситуація наступна: є два брата, один до тридцяти років гроші заробляв і особливо про своє особисте життя не думав, інший досить рано одружився, і зараз має двоє дітей.
Зрозуміло, що весь цей час батьки, як могли, допомагали своєму молодшому сину: весілля йому зробили, потім допомогли придбати житло, потім навіть машину йому купили.
А мій чоловік всього добився сам, тому що багато працював, аби щось мати і в батьків не просити.
Одружилися ми з чоловіком всього три роки тому, живемо за свої кошти, нам ніхто не допомагає, ми все самі, у нас є квартира, машини, телефони і все, що треба.
Жодної копійки свекри на нас не витратили, тому що вони і досі продовжують допомагати молодшому брату мого чоловіка.
Живемо ми більш-менш дружно, спілкуємося телефоном, а бачимося дуже рідко, приблизно раз на два місяці, так як усі живемо в різних сусідніх містечках.
На зимові свята ми поїхали до батьків чоловіка в гості, і свекруха нам прямо заявила, що свій будинок вона віддає молодшому сину, бо йому потрібніше.
Ми цю інформацію сприйняли спокійно, бо за ці роки вже звикли розраховувати самі на себе.
Але свекруха зробила ще одну заяву, яка мені зовсім не сподобалася – вона вважає, що доглядати їх з свекром маємо ми з чоловіком.
Отут у мене виникла пауза! Кому спадщина, той і доглядає!
Ну хіба не так?
Ні, чомусь надії покладаються на нас, причому не так на чоловіка навіть, а більше на мене, бо чоловік весь час на роботі, а я якраз рік тому в декрет пішла, і зараз сиджу вдома.
А я якось не готова. Зовсім не готова!
І як вони собі це уявляють, у мене ж маленька дитина!
Як це тактовно донести чоловікові? Те, що доглядати зручніше тому, хто поруч і хто більше зобов’язаний.
Я вже якось доглядала за хворим родичем, і це пекло, нікому не бажаю і повторювати не хочу.
Що робити, я справді не знаю. Розглянути варіант інтернату для людей похилого віку на всякий випадок, природно, вони проти.
Найняти доглядальницю, коли знадобиться? Навряд чи, вони живуть в селі, хто туди поїде.
Звалити все на себе? Навіщо? Як це допоможе нашій родині, конкретно нашій, а не сім’ї брата?
Сім’я брата і сам брат, до речі, природно, не горять бажанням взяти все це на себе, знову ж таки, там троє дітей, а у нас поки одна дитина, і ми можемо дозволити собі найняти няню.
І так не по-людськи, і сяк.
Може, хтось був в подібній ситуації – що в підсумку вирішили для себе?
Бо я останнім часом лише про це і думаю – як правильно вчинити, щоб і по-людськи було, і не в ущерб собі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
