fbpx
Життєві історії
На вихідних ми з мамою ходили на базар. Вона попросила зайти в садовий центр. Стала купляти багато насіння на дачу, бо скоро весна. Брала все, що подобалося: моркву, буряк, кабачки, гарбузи, помідори, огірки і багато зелені. Я сумно дивилася на все це, бо не хочу садити город цього року

Ходили ми з моєю мамою у вихідні по магазинах, спочатку вийшли прогулятися, а потім вона сама попросила зайти туди ніби їй там якісь дрібнички потрібні. Раптом мама мені каже:

– Мені потрібно в садовий центр зайти ще сьогодні на декілька хвилин, за насінням, скоро ж все висаджувати потрібно на розсаду, скоро весна, вже на грядках потрібно буде висаджувати все.

Ну, думаю, почалося знову таки. Я так цього не люблю, бо заробляю досить таки добре, сама все собі можу купити: і фрукти, і овочі стараюся купити в сезон, щоб потім вистачило на всю зиму, ще й для консервації все можу купити.

Останнім часом навіть взимку куплю свіжі огірки і помідори для салату, адже консервація не така вже й корисна і їсти її пів року, а то й більше, зовсім не корисно. Але щороку мама знову постійно саджає город, а потім просить мене допомогти, бо їй важко, вона сама з усім не справляється, а урожай шкода залишити.

Щороку я кажу мамі, що це в останній раз, адже я і їй можу все купити, вона там їсть, як пташка. Скільки їй потрібно тієї городини? Але вона цього не розуміє, бо звикла садити город, постійно доводить, що на городі все смачніше і корисніше, і вистачить на весь сезон.

Знову зараз мороки купа і грошей: насіння, грунт, підгодівля, потім хвилювання, що погано росте, потім знову хвилювання, що розсада жовтіє на сонці або її поламали собаки, яких розвелося в нашому дачному товаристві багато. А потім роздуми над тим: кому зі знайомих потрібні помідори, кабачки, баклажани, які, незважаючи на всі перепони, знову вродили в надлишку.

Зайшли в магазин, стоїмо біля стенду з насінням, а у мами аж очі розбігаються, по ній бачу, що взяла б вона тут усе.

– Так, бери салат, ще один, і ось цей теж. Кабачки, обов’язково, огірочки, редиску, петрушку, кріп, базилік – зелений і фіолетовий. Морква, столовий буряк.

– Мамо, ось морква даром тобі не потрібна! Ти її не проріджуєш, часу немає, виростає вона чомусь у нас дрібною, чистити мороки багато. Вона копійки коштує, тобі на місяць її пів кіло потрібно.

– Гаразд, не бери. Пішли до помідорів.

– Мамо, ну навіщо тобі самій возитися з розсадою? Купимо десяток готової і мороки менше, це ж скільки праці ти вкладаєш в них, добрив, а вони потім гниють на грядці.

– Ось ще, купимо! І чому так мало? А чим я буду займатися? Ні, я сама вирощу!

На цьому я замовкаю і покірно складаю в кошик всі пакетики, відібрані мамою з вітрини: помідори, огірки, баклажани, болгарський перець, квіти, все, що потрібно і не дуже.

Мені добре видно, яке задоволення приносить моїй літній мамі перебирати яскраві пакетики і передчувати звичні клопоти, які вже наближаються.

Дачний стаж у моєї мами більше сорока років, а до цього було дитинство та юність, проведені на щедрому батьківському городі в маленькому селі. До землі вона відноситься, як до годувальниці, і ніяк не погоджується скорочувати площу посадок, вона дуже любить порядкуватися на городі, це для неї за щастя і радість. І адже знає, що не треба нам стільки овочів: немає більше батька і брата, роз’їхалися дорослі онуки. Але звичка нікуди не поділася, та й інших занять у неї немає. Садить, вирощує, роздає, а сама така задоволена від того. Продавати? Ви що? Ніколи. Закривати в банки? Не можна, там цукор і сіль, не корисно вже у її віці.

У свій час вона ображалася, що я перестала розділяти її любов до городництва і відмовилася вже допомагати їй. Потім зрозуміла, що в останні роки я працюю практично без вихідних і відпусток, і витрачати дорогоцінний час відпочинку на городі в грядках мені просто шкода, я не хочу цього робити.

Тому з приводу городу я мамі так і сказала: “Мамо, це твоє хобі. Поки є бажання – займайся, працюй, але мене вже не проси допомагати”.

На тому і вирішили. Надіюсь, що цього року мама мене турбувати зі своїм городом не буде. Хоч би я не помилилася. Мені не зручно відмовляти їй, але копати город я теж не маю великого бажання.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page