Не знаю чи то долею мені так суджено, чи то життя вносить свої корективи, але я мала в своєму житті дуже багато неприємних моментів, пов’язаних з власною свекрухою.

Наші перші 5 років шлюбу, ми жили з батьками Андрія. Мама мого чоловіка була людина непроста, завжди усім незадоволена, щоб я не робила, щоб я не говорила, усе не так. Загалом, бувало всякого, але ті часи як згадаю, так до цих пір мені аж якось неприємно від тих усіх спогадів.

Думаю усім зрозуміло, що наш переїзд в гуртожиток був найщасливішим днем ​​в моєму житті, адже я могла жити так, як мені хотілося, ніхто мною не командував і не потрібно було підлаштовуватися під когось.

Якраз саме в той час я і дала собі слово, що вже я такою свекрухою не буду ніколи, я дружину власного сина прийму у нашу сім’ю, як рідну донечку.

Завдяки важкій і старанній праці, мій чоловік заробив на великий добротний будинок для нас. І тому, коли Андрій зібрався одружитися, то на нашій спільній сімейній нараді було вирішено, що молоді будуть жити з нами, адже місця всім вистачить: і дітям, і онукам нашим, та й ми з батьком заважати нікому не будемо, адже матимемо окрему кімнату свою.

На весіллі наших дітей, як зараз, пам’ятаю, під час обряду зняття віночка, плакала і я, і невістка. І тоді я так щиро сказала їй, що вона тепер не просто дружина нашого сина, а моя улюблена донечка. І я щиро так думала, я не лукавила тоді. Я була дуже щаслива.

І з першого дня після весілля, я щодня намагалася допомогти та догодити Іринці. Не підійшли її пироги – я відразу показала, як тісто правильно замісити; під час миття скла плями пішли – я їй хитрість з оцтом показала; борщ кислий у неї виходить – я секрет кулінарний розповіла. Зі щирою душею все їй допомагала, наче власній дитині.

І так у всьому їй намагалася допомагати та стати в нагоді. Звісно, це було не нав’язливо, я старалася спокійно пояснити, щоб Іринці теж комфортно було, щоб не образилася на мене.

А коли у них з Андрієм непорозуміння траплялися, так я потім синові завжди наголошувала, що в сім’ї потрібно вміти знайти спільну мову, а іноді й вміти змовчати трохи. щоб був вдома лад і спокій. Невістці я ніколи й слова не говорила, лише з сином мала розмови такі. Так і жили ми всі тихо-мирно.

Я, щиро кажучи, завжди вважала себе ідеальною свекрухою, адже моя дуже недоброю була. Тому я думала, що Ірині добре з нами живеться.

Це все було до тих пір поки одного разу ми з батьком не поїхали до себе на дачу.

Вже там, прямо на дачі я згадала, що забула взяти ключі від нашого невеличкого сараю і погреба. Чоловікові своєму доручила води в будинок наносити, а сама повернулася назад.

Зайшла в квартиру, а там чую, невістка моя з кимось по телефону веде розмову. І якось не збиралася підслуховувати, та так вийшло. просто само собою сталося так. Я зрозуміла, що розмова про мене ведеться.

Я тоді почула, на жаль, речі неприємні. Ірина скаржилася, що я в усе суну свій ніс, що нескінченно повчаю, лізу в усі їхні справи з сином, все має бути так, як кажу я, постійно її виправляю, вона навіть приготувати щось не може, якщо я чогось не люблю.

Я це як почула, так недобре стало. Поїхала назад на дачу, про ключі ті забула зовсім. З вологими очима ледве добралася туди.

Чоловік мій відразу зрозумів, що зі мною щось не так. Поділилася з ним, а він лише відмахнувся, говорить “все це дрібниці” і зважати не потрібно на слова молодої дитини, у неї ще досвіду життєвого немає. Йому дрібниці, а мені прикро до глибини душі.

Виходить так, що я намагалася стати Ірині другою матір’ю, зі щирою душею до неї, а виявилося, що надокучаю та повчаю лише її.

Чи, можливо, я не права, і сама не помічаю, що насправді я стала поганою свекрухою. Думаю, може, варто поговорити з сином і запитати його думку з боку? Так я тепер не знаю, як і додому повертатися. Зрозуміла невістка, що я все чула чи ні?

Що я маю далі робити?

Поговорити з дружиною сина або краще зробити вигляд, ніби нічого не сталося і я нічого не чула? І як взагалі тепер спілкуватися? Прикро до глибини душі, складно це описати словами. Навіть не знаю, як далі жити. Чи варто й далі так добре ставитися до дружини свого сина?

Фото ілюстративне.