fbpx
Життєві історії
На відміну від своєї мами, Остап ніколи не сумнівався, що Марта – його донька, просто так вийшло, що він поїхав з села. Повернувся Остап через 25 років, якраз на весілля доньки. Сама Марта нічого не знала, поки незнайомець не подарував їй ключі від квартири. Наталі, мамі дівчини, нічого не залишалося, як розповісти правду своїй доньці

Марта готувалася до свого весілля. З Андрієм вони зустрічаються вже три роки, і мали побратися ще рік тому, але раптово не стало батька, то ж весілля треба було відкласти. А тепер нарешті щасливі молодята стали на рушничок щастя. Найбільше зворушеною була Наталя, мати Марти. Єдине, про що вона шкодувала, це те, що чоловік не побачить їхньої єдиної доньки в білій сукні.

Марта і справді виросла красунею, закінчила педагогічний університет і вже влаштувалася на роботу вчителькою початкових класів. Багато парубків бігало за дівчиною, були і достойні, заможні хлопці, але вона вибрала свого Андрія, з яким зналися ще з дитинства. Наталя не перечила, бо сама добре знала, що то вийти заміж не по любові.

Але хвилювалася дуже, бо крім їхньої невеликої хати нічого більше не мала. То й переживала, де мають жити молодята, адже зять з багатодітної родини, там взагалі місця немає. Але Наталя вирішила, що після весілля молодята підуть жити до неї, а далі вона щось придумає. Може навіть поїде на заробітки в Італію, як багато жінок з їхнього села.

Весілля було невеликим, але дуже гарним. Весело вигравали музики, гості якраз сіли за другий стіл, як до зали ввійшов незнайомий, поважний чоловік, років 48-ми. Він прямував до столика наречених. Коли Наталя нарешті оговталася і зрозуміла, хто цей незнайомець, вона аж присіла. Гості, здається, теж почали розуміти, що до чого, і почали жваво перешіптуватися.

Марта зацікавлено глянула на чоловіка і враз її осяйнула думка, що він їй когось нагадує. А ошелешений Андрій дивився то на незнайомця, то на свою наречену, і не міг зрозуміти, чому Марта так схожа на цього чоловіка.

Незнайомець підійшов ближче, витягнув ключі, вручив їх молодятам зі словами: «Пробач, донечко, я – твій тато. А це мій подарунок – двокімнатна квартира для вас». Віддав ключі Марті і швидко вийшов із весільної зали.

Ще кілька хвилин усі мовчали, а потім музиканти знову заграли і гості пішли танцювати. Марта підійшла до мами із одним лише запитанням – що це все означає. У Наталі не було вибору – вона була змушена розповісти доньці правду.

«Донечко, пробач, що змусила тебе вважати своїм батьком Павла. Але, якщо розібратися, він і був для тебе справжнім батьком. Коли я була молодою, мої батьки жили бідно. В пошуках кращого життя для мене вони без мого відома засватали мене за Остапа, сина голови сільради. Родина у них була дуже заможна, мама мені казала, що я буду жити біля них, як пиріг в маслі.

Скільки я не пручалася, але якось на Різдво Остап прислав до мене старостів, і вже по Великодню того ж року ми відгуляли весілля. Почали ми жити у батьків Остапа. Свекор був непоганою людиною, але його практично ніколи не було вдома, а свекруха мене чомусь відразу не злюбила. Всю найважчу роботу в їхньому домі мала виконувати я. Але все, що б я не зробила, було погано.

Найгірше, що Остап в усьому завжди слухав свою маму, тому ніколи мене не захищав перед нею, а навпаки, разом з нею не переставав мене повчати. Якось влітку я відчула, що мені зле, але свекруха в такому стані мене відправила на город сапати грядки. Звідти мене забрала швидка в лікарню.

А з лікарні я повернулася не до чоловіка, а до своїх батьків, хоча то був сором на все село. Я сказала, що більше до них не повернуся, але Остап і не просив, жодного разу за мною не прийшов. Невдовзі він зник з нашого села. Люди казали, що він поїхав за кордон.

Через якийсь час я зрозуміла, що чекаю дитину. Моя мама голосила, що ми не зможемо самі її виростити, навіть йшла до сватів, але моя колишня свекруха сказала, що ніколи не повірить, що це дитина від її сина і прогнала мою маму з їхнього подвір’я.

Коли наш сусід Павло почув, що сталося зі мною, сказав, що давно любить мене і готовий взяти мене за дружину і виховувати тебе, як рідну. Коли ми з Павлом одружилися, ти народилася і стала для нього донькою. Він навіть ніколи не казав, що хоче ще дітей, бо ти була для нього рідною».

***

Через кілька днів після весілля Остап прийшов до Наталі і Марти ще раз. Просив у них пробачення за все, що їм прийшлося пережити через нього. Пояснив, що всі ці майже 25 років він жив в Канаді. Про них знав майже все, постійно цікавився донькою. До речі, на відміну від своєї мами, він ніколи не сумнівався, що Марта – його донька. Тому подарована квартира – це найменше, що він міг зробити для неї. Можливо, донька його колись пробачить…

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне – openbusiness.

You cannot copy content of this page