X

На весілля моя мама подарувала мені бабусин будинок, і документи всі на мене переписала. Але коли я захотіла його продати, моя мама виявилася категорично проти. Я її не послухала, і через це вона досі зі мною не розмовляє, а їй зараз 65 років

Ми з чоловіком на своє весілля отримали непогані подарунки від батьків. Мені в спадщину дістався бабусин будинок в селі. А чоловік отримав автомобіль від своїх батьків.

Звичайно, ми раділи. Але розуміли, що основна наша проблема ще не закрита. А полягала вона в тому, що ми не мали де жити.

Переїжджати назад в село був не варіант, я тільки недавно звідти вирвалась, на роботу влаштувалась, то ж ми вирішили знімати квартиру.

На оплату оренди у нас йшла значна частина зарплати, і це нас не влаштовувало. Тому ми вирішили, що треба продавати бабусин будинок в селі.

Аргумент був таким: швидше за все вона нам пригодиться не скоро. А нам треба жити тут і зараз.

І хоч за документами я вже була власницею, але без батьків я таке рішення прийняти не могла. Тому я поїхала до них, щоб оголосити про свої наміри.

Я була впевнена, що у них не буде ніяких претензій, але я помилилася. Реакція мами мене дуже здивувала.

Мама як почула, що я хочу продавати хату, то аж присіла від несподіванки.

Мама влаштувала сцену, сказала, що коли дарувала мені цей будинок, вона була впевнена, що я збираюся в ньому жити.

Вона звинуватила мене в тому, що я хочу продати місце, де вона народилася і виросла. Сказала, що з моєї сторони це – зрада.

Та ми вже знайшли покупців, тому будинок бабусі ми таки продали.

Але мама з того часу перестала зі мною спілкуватися.

За виручені гроші ми з чоловіком купили квартиру, на новобудову нам не вистачило, тому ми придбали трикімнатну квартиру в жилому будинку.

У шлюбі я вже 20 років. У мене є дорослий син.

У нас з чоловіком все добре. Ми навіть почали будувати власний будинок за містом, плануємо з часом туди переселитися.

Єдине, що мене засмучує, це – стосунки з мамою. Вона і далі грає гру в мовчанку.

Я робила багато спроб помиритися, і на свята її запрошувала, і з днями народження вітала, але все марно.

Мама і далі ображається, хоча минуло багато років і давно вже пора все забути.

Зараз, коли мені вже 40 років, а мамі 65, я розумію, що час іде, і так продовжуватися далі не може.

Але що робити, я теж не знаю. Невже маму так сильно засмутив мій вчинок, що вона досі пробачити не може?

Чи не хоче?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

user2:
Related Post