fbpx

На весілля моя мама подарувала мені бабусин будинок, і документи всі на мене переписала. Але коли я захотіла його продати, моя мама виявилася категорично проти. Я її не послухала, і через це вона досі зі мною не розмовляє, а їй зараз 65 років

Ми з чоловіком на своє весілля отримали непогані подарунки від батьків. Мені в спадщину дістався бабусин будинок в селі. А чоловік отримав автомобіль від своїх батьків.

Звичайно, ми раділи. Але розуміли, що основна наша проблема ще не закрита. А полягала вона в тому, що ми не мали де жити.

Переїжджати назад в село був не варіант, я тільки недавно звідти вирвалась, на роботу влаштувалась, то ж ми вирішили знімати квартиру.

На оплату оренди у нас йшла значна частина зарплати, і це нас не влаштовувало. Тому ми вирішили, що треба продавати бабусин будинок в селі.

Аргумент був таким: швидше за все вона нам пригодиться не скоро. А нам треба жити тут і зараз.

І хоч за документами я вже була власницею, але без батьків я таке рішення прийняти не могла. Тому я поїхала до них, щоб оголосити про свої наміри.

Я була впевнена, що у них не буде ніяких претензій, але я помилилася. Реакція мами мене дуже здивувала.

Мама як почула, що я хочу продавати хату, то аж присіла від несподіванки.

Мама влаштувала сцену, сказала, що коли дарувала мені цей будинок, вона була впевнена, що я збираюся в ньому жити.

Вона звинуватила мене в тому, що я хочу продати місце, де вона народилася і виросла. Сказала, що з моєї сторони це – зрада.

Та ми вже знайшли покупців, тому будинок бабусі ми таки продали.

Але мама з того часу перестала зі мною спілкуватися.

За виручені гроші ми з чоловіком купили квартиру, на новобудову нам не вистачило, тому ми придбали трикімнатну квартиру в жилому будинку.

У шлюбі я вже 20 років. У мене є дорослий син.

У нас з чоловіком все добре. Ми навіть почали будувати власний будинок за містом, плануємо з часом туди переселитися.

Єдине, що мене засмучує, це – стосунки з мамою. Вона і далі грає гру в мовчанку.

Я робила багато спроб помиритися, і на свята її запрошувала, і з днями народження вітала, але все марно.

Мама і далі ображається, хоча минуло багато років і давно вже пора все забути.

Зараз, коли мені вже 40 років, а мамі 65, я розумію, що час іде, і так продовжуватися далі не може.

Але що робити, я теж не знаю. Невже маму так сильно засмутив мій вчинок, що вона досі пробачити не може?

Чи не хоче?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page