fbpx
Життєві історії
На великому білому літаку, який залишає за собою в небі пухнастий слід. Костик не міг перестати обіймати маму і все перепитував: – Мамо! Куди ми летимо? Питав, отримував відповідь і кивав. Через хвилину знову питав. Заглядав мамі в очі, а вона мовчки посміхалася. Йому подобалося це чути. Йому хотілося чути це знову і знову. І він знову питав:- Мама! Куди ми летимо?

На великому білому літаку, який залишає за собою в небі пухнастий слід, Костик не міг перестати обіймати маму і все перепитував: – Мамо! Куди ми летимо? Питав, отримував відповідь і кивав. Через хвилину знову питав. Заглядав мамі в очі, а вона мовчки посміхалася. Йому подобалося це чути. Йому хотілося чути це знову і знову. І він знову питав:- Мама! Куди ми летимо?

Костик виходив за поріг, повертався до решти і обов’язково говорив їм:

– Па-па, кіт! Па-па, муха! Па-па, машинки! За матеріалами

Стежив, як мама повертає ключ у замку, брав її руку і важливо прямував на прогулянку.

Але сьогодні з котом прощатися не треба було. Вчора рудий друг відправився до бабусі. Машинки склали в пакет і прибрали в рюкзак, що висів у Костика на спині.

А мама крім сина вела за собою червону валізу на коліщатках. Та гриміла на стиках під’їзної плитки і сповіщала про початок захоплюючої подорожі.

Вранці мама рано розбудила сина. Костик відразу відкрив очі і зрозумів, що цей день настав. Сьогодні він полетить на літаку.

На великому білому літаку, який залишає за собою в небі пухнастий слід. Костик не міг перестати обіймати маму і все перепитував:

– Мама! Куди ми летимо?

В аеропорту мама з Костиком сіли перед величезним вікном, звідки було видно злітну смугу. Мама телефонувала бабусі і говорила щось заспокійливе, Костик стежив за тим, як злітають літаки. Вони були напрочуд великі, зовсім не такі, яким бачилися в небі.

Костик чіплявся за мамину долоню і знову перепитував:

– Мама, куди ми летимо ?!

Він задавав те ж питання вже в літаку. Заліз, як великий, в крісло, сам пристебнувся, погойдав ногами, захоплено розглядав пейзаж в ілюмінатор.

І говорив в проміжках:

– Мама, куди ми летимо ?!

Читайте також:ДЕВ’ЯТЬ МІСЯЦІВ ПРОЛЕТІЛИ ШВИДКО. ДНЯМИ МЕНІ НАPOДЖУВАТИ. Я ДО ОСТАННЬОГО СПОДІВАЛАСЯ, ЩО БАТЬКИ ЧОЛОВІКА ПЕРЕДУМАЮТЬ, І НАША МРІЯ ЗДІЙСНИТЬСЯ. АЛЕ НІ…  І ТЕПЕР БАЖАННЯ НЕ ДОЗВОЛИТИ СПІЛКУВАТИСЯ РОДИЧАМ З МОЄЮ ДИТИНОЮ ТІЛЬКИ МІЦНІШАЄ З КОЖНИМ ДНЕМ. НАМ ТАКІ БАБУСЯ І ДІДУСЬ НЕ ПОТРІБНІ. ТІЛЬКИ НЕ КАЖІТЬ, ЩО ПОТРІБНО ЇХ ЗРОЗУМІТИ І ПРОБАЧИТИ

Питав, отримував відповідь і кивав. Через хвилину знову питав. Заглядав мамі в очі, турбувався, якщо вона мовчки посміхалася. Йому подобалося це чути. Йому хотілося чути це знову і знову. І він знову питав:

– Мама! Куди ми летимо?

– До тата, – відповідала мама.

– До тата, – повторював Костик і зaвмuрав від щастя.

Від цього величезного літака. Збuтuх хмар. Сонячного світла.

І від того, що це нарешті сталося. Костик і мама летять до тата.