На великому білому літаку, який залишає за собою в небі пухнастий слід, Костик не міг перестати обіймати маму і все перепитував: – Мамо! Куди ми летимо? Питав, отримував відповідь і кивав. Через хвилину знову питав. Заглядав мамі в очі, а вона мовчки посміхалася. Йому подобалося це чути. Йому хотілося чути це знову і знову. І він знову питав:- Мама! Куди ми летимо?
Костик виходив за поріг, повертався до решти і обов’язково говорив їм:
– Па-па, кіт! Па-па, муха! Па-па, машинки! За матеріалами
Стежив, як мама повертає ключ у замку, брав її руку і важливо прямував на прогулянку.
Але сьогодні з котом прощатися не треба було. Вчора рудий друг відправився до бабусі. Машинки склали в пакет і прибрали в рюкзак, що висів у Костика на спині.
А мама крім сина вела за собою червону валізу на коліщатках. Та гриміла на стиках під’їзної плитки і сповіщала про початок захоплюючої подорожі.
Вранці мама рано розбудила сина. Костик відразу відкрив очі і зрозумів, що цей день настав. Сьогодні він полетить на літаку.
На великому білому літаку, який залишає за собою в небі пухнастий слід. Костик не міг перестати обіймати маму і все перепитував:
– Мама! Куди ми летимо?
В аеропорту мама з Костиком сіли перед величезним вікном, звідки було видно злітну смугу. Мама телефонувала бабусі і говорила щось заспокійливе, Костик стежив за тим, як злітають літаки. Вони були напрочуд великі, зовсім не такі, яким бачилися в небі.
Костик чіплявся за мамину долоню і знову перепитував:
– Мама, куди ми летимо ?!
Він задавав те ж питання вже в літаку. Заліз, як великий, в крісло, сам пристебнувся, погойдав ногами, захоплено розглядав пейзаж в ілюмінатор.
І говорив в проміжках:
– Мама, куди ми летимо ?!
Питав, отримував відповідь і кивав. Через хвилину знову питав. Заглядав мамі в очі, турбувався, якщо вона мовчки посміхалася. Йому подобалося це чути. Йому хотілося чути це знову і знову. І він знову питав:
– Мама! Куди ми летимо?
– До тата, – відповідала мама.
– До тата, – повторював Костик і зaвмuрав від щастя.
Від цього величезного літака. Збuтuх хмар. Сонячного світла.
І від того, що це нарешті сталося. Костик і мама летять до тата.
