З своїм теперішнім чоловіком ми зійшлися в доволі пізньому віці: мені було 38, а Ярославу 43.
На той час ми обоє вже були розлучені і багато років жили одні. У мене син закінчував школу, а син Ярослава вже був студентом.
Спочатку ми рік зустрічалися, а потім таки вирішили розписатися і жити разом.
Чесно кажучи, я до кінця не була впевнена, чи варто мені офіційно оформляти стосунки, адже в такому випадку вже включаються різні матеріальні аспекти.
Я тоді жила у своїй двокімнатній квартирі, а Ярослав після розлучення все залишив колишній дружині і сину, а сам знімав житло.
Він працював на роботі, непогано заробляв, та й як людина був дуже хорошим – спокійним, надійним, врівноваженим.
Тому я і наважилася вдруге створити сім’ю, хоча після розлучення зарікалася. що більше ніколи не наступлю на ці граблі.
Згодом мій син теж став студентом, поїхав з дому, і ми залишилися в квартирі двоє.
Я раділа, що все так добре вийшло, адже одній жити дуже сумно.
У мого чоловіка є батько, він живе в селі. Свекрухи не стало ще багато років тому, свекор років 10 назад одружився вдруге, і привів дружину до себе.
Марія Степанівна – гарна така жінка, активна дуже, і господиня хороша. Свекру зараз 78 років, а їй 70.
Доглядає вона за чоловіком дуже добре, так що Ярославу не доводиться хвилюватися за батька.
Ми з чоловіком кілька разів на місяць приїжджаємо в село, привозимо все необхідне.
А влітку минулого року ми зробили в будинку свекра капітальний ремонт, я сама настояла на тому, адже хотіла, щоб в батька була в домі вода, ванна і туалет.
Грошей ми витратили чимало, але Ярослав непогано заробляє, а для рідного батька і не шкода.
На цих вихідних Ярослав поїхав до батька в село один, бо я не змогла через роботу. Приїхав чоловік якийсь зажурений, мовчазний.
Я відразу зрозуміла, що щось трапилося, і стала питати його, в чому справа.
Чоловік довго думав, як би це мені сказати, а потім повідомив, що батько його лишив спадщини, тому що все своє майно він записав на Марію Степанівну.
Це вона сама так захотіла, сказала, що хоче мати гарантії на майбутнє, що її в разі чого з дому не виженуть.
Останнім часом свекор дуже часто лежить в лікарні, і вона справді його доглядає. Та ще й сама господарку всю обходить, бо свекор через стан здоров’я вже не може справлятися з домашніми справами.
Я, начебто, все розумію, але в цій ситуації почуваюся ошуканою.
Адже виходить, що тепер все, що є у Ярослава – це моя квартира.
Та й не для того ми стільки грошей в будинок свекра вкладали, аби зараз все віддати Марії Степанівні і її дітям.
Що можна зробити в нашій ситуації? Бо, погодьтеся, виходить якось недобре.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
