У мене свята так пройшли, що згадувати не хочеться, проплакала я пів січня.

А все тому, що невістка моя надумала розлучатися з моїм сином, і це після 19-ти років шлюбу!

Будинок у них є свій, дуже красивий, і тут з’ясовується, що невістка на розлучення подала і майно надумала поділити.

Я ніяк не можу зрозуміти, як таке сталося, чого їй взагалі не вистачало?

Син заробляв добре, його мій чоловік тоді влаштував до себе, ми зі сватами і квартиру їм на весілля подарували.

Та й жили вони, настільки мені відомо, добре, ніколи серйозно і не сварилися, а тут вона хоче розлучення і поділу будинку.

Щоб все з’ясувати, я пішла до невістки, кажу, давай поговоримо.

У вас дитина є, навіщо будинок то продавати, ви ж на нього стільки сил і грошей витратили.

А Ірина мені каже, що якраз через будинок все це і закрутилося.

Мене, каже, влаштовувала квартира, цілком, ні, чоловікові захотілося власний будинок!

Коли доньці виповнилося чотири роки, чоловік купив ділянку землі з якоюсь напіврозваленою хатою і почав будувати будинок.

Спочатку витрати були не надто великими: розчистити ділянку, знести стару хатинку, вивезти мотлох.

Проект зробили, фундамент залили, почали коробку зводити, витрати пішли відчутніші.

Але найгірше було те, що я майже перестала бачити чоловіка, бо він весь час проводив на будові: ввечері після роботи, у вихідні – чоловік мчав на своє будівництво.

То перевірити як робітники працюють, то їм чогось відвезти, то прийняти доставку будматеріалів, то розбиратися з якимись будівельними одвірками.

Ми з дочкою його майже не бачили, у дитини 1 вересня, 1 клас, а тато в селі, приймає якісь роботи та з черговою бригадою розраховується.

Коли не стало свекра, чоловік втратив роботу, а та, яку він знайшов, не приносила попередніх прибутків.

В підсумку: відпустки – немає грошей, нову машину купити – немає грошей, все в будинок пішло.

Дійшло до того, що пралка полетіла в мене, а нову я чекала півтора місяці.

Кредит не хотіла брати принципово, а вдома копійки зайвої не було, облицювальний камінь щойно закупили і щось для даху.

Вирішив чоловік тоді квартиру продавати, інакше, каже, ми ніколи будинок не добудуємо.

Мені подобалася моя квартира, тому я запропонувала, мовляв, давай будинок продамо, що ти!

Мені було сказано, що недобудова багато не варта, що це справа всього життя мого чоловіка, що вони проект із батьком малювали.

Чому я тоді поступилася, досі не можу зрозуміти. Треба було ще тоді розлучитися.

Квартиру продали, півтора роки жили у овдовілої свекрухи, нарешті, в будинку можна стало жити, перебралися.

Влітку переїжджали, недоробок ще море було. Я просто перші місяці ніяк не могла звикнути.

До роботи дістатися — ціла історія. Машини і в мене, і в чоловіка були, але машини не змінювалися багато років.

То одну в сервіс треба, то іншу у ремонт. А ще вічні суперечки у тому, хто завезе до школи дочку.

А ще то проблеми з газом, то із септиком, то оздоблювальні роботи, які, здавалося, ніколи не закінчаться.

У відпустку спочатку сім’єю не їздили тому, що тато був зайнятий і грошей не було, а потім не їздили тому що навіщо їхати? У нас тут природа поряд.

Для чоловіка несподіванкою стало й те, що сніг узимку треба чистити у дворі та на виїзді з гаража.

Влітку треба полоти, підмітати, косити газон, щось треба періодично лагодити, а на дорогу до роботи і назад тепер йде не 20 хвилин, ​​а години півтори.

От я йому і сказала, що він повинен вирішити: або ми продаємо будинок (добудований, можна продати дуже вигідно) і повертаємося до міста, або розлучаємося і все одно продаємо будинок як спільне майно.

Як варіант – він може мені виплатити половину його вартості. Я не люблю цей будинок, не хочу тут нічого робити, мені все тут немило.

Невістку свою я уважно вислухала, навіть розумію її в якійсь мірі, але не підтримую в жодному разі.

Як через такі дрібниці розлучатися?

А мій син із чим і де залишиться?

Адже в тому будинку вся його душа, все його життя.

Не розумію я Ірину, як в 40 років можна бути такою недалекоглядною!

Ну продадуть вони той будинок, отримають гроші, кожен свою половину, і що далі?

Мені здається, що цей незручний момент треба просто перетерпіти, а потім вона звикне до життя в нових умовах, але терпіти невістка не хоче.

Порадьте люди, як переконати невістку, щоб вона не робила цієї помилки?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.