fbpx
Життєві історії
На свята я дізналася, що моя невістка на розлучення подала, і на поділ майна теж. Я не можу зрозуміти, що сталося, адже вони з сином прожили 19 років, будинок гарний збудували, а тепер треба все продавати

У мене свята так пройшли, що згадувати не хочеться, проплакала я пів січня.

А все тому, що невістка моя надумала розлучатися з моїм сином, і це після 19-ти років шлюбу!

Будинок у них є свій, дуже красивий, і тут з’ясовується, що невістка на розлучення подала і майно надумала поділити.

Я ніяк не можу зрозуміти, як таке сталося, чого їй взагалі не вистачало?

Син заробляв добре, його мій чоловік тоді влаштував до себе, ми зі сватами і квартиру їм на весілля подарували.

Та й жили вони, настільки мені відомо, добре, ніколи серйозно і не сварилися, а тут вона хоче розлучення і поділу будинку.

Щоб все з’ясувати, я пішла до невістки, кажу, давай поговоримо.

У вас дитина є, навіщо будинок то продавати, ви ж на нього стільки сил і грошей витратили.

А Ірина мені каже, що якраз через будинок все це і закрутилося.

Мене, каже, влаштовувала квартира, цілком, ні, чоловікові захотілося власний будинок!

Коли доньці виповнилося чотири роки, чоловік купив ділянку землі з якоюсь напіврозваленою хатою і почав будувати будинок.

Спочатку витрати були не надто великими: розчистити ділянку, знести стару хатинку, вивезти мотлох.

Проект зробили, фундамент залили, почали коробку зводити, витрати пішли відчутніші.

Але найгірше було те, що я майже перестала бачити чоловіка, бо він весь час проводив на будові: ввечері після роботи, у вихідні – чоловік мчав на своє будівництво.

То перевірити як робітники працюють, то їм чогось відвезти, то прийняти доставку будматеріалів, то розбиратися з якимись будівельними одвірками.

Ми з дочкою його майже не бачили, у дитини 1 вересня, 1 клас, а тато в селі, приймає якісь роботи та з черговою бригадою розраховується.

Коли не стало свекра, чоловік втратив роботу, а та, яку він знайшов, не приносила попередніх прибутків.

В підсумку: відпустки – немає грошей, нову машину купити – немає грошей, все в будинок пішло.

Дійшло до того, що пралка полетіла в мене, а нову я чекала півтора місяці.

Кредит не хотіла брати принципово, а вдома копійки зайвої не було, облицювальний камінь щойно закупили і щось для даху.

Вирішив чоловік тоді квартиру продавати, інакше, каже, ми ніколи будинок не добудуємо.

Мені подобалася моя квартира, тому я запропонувала, мовляв, давай будинок продамо, що ти!

Мені було сказано, що недобудова багато не варта, що це справа всього життя мого чоловіка, що вони проект із батьком малювали.

Чому я тоді поступилася, досі не можу зрозуміти. Треба було ще тоді розлучитися.

Квартиру продали, півтора роки жили у овдовілої свекрухи, нарешті, в будинку можна стало жити, перебралися.

Влітку переїжджали, недоробок ще море було. Я просто перші місяці ніяк не могла звикнути.

До роботи дістатися — ціла історія. Машини і в мене, і в чоловіка були, але машини не змінювалися багато років.

То одну в сервіс треба, то іншу у ремонт. А ще вічні суперечки у тому, хто завезе до школи дочку.

А ще то проблеми з газом, то із септиком, то оздоблювальні роботи, які, здавалося, ніколи не закінчаться.

У відпустку спочатку сім’єю не їздили тому, що тато був зайнятий і грошей не було, а потім не їздили тому що навіщо їхати? У нас тут природа поряд.

Для чоловіка несподіванкою стало й те, що сніг узимку треба чистити у дворі та на виїзді з гаража.

Влітку треба полоти, підмітати, косити газон, щось треба періодично лагодити, а на дорогу до роботи і назад тепер йде не 20 хвилин, ​​а години півтори.

От я йому і сказала, що він повинен вирішити: або ми продаємо будинок (добудований, можна продати дуже вигідно) і повертаємося до міста, або розлучаємося і все одно продаємо будинок як спільне майно.

Як варіант – він може мені виплатити половину його вартості. Я не люблю цей будинок, не хочу тут нічого робити, мені все тут немило.

Невістку свою я уважно вислухала, навіть розумію її в якійсь мірі, але не підтримую в жодному разі.

Як через такі дрібниці розлучатися?

А мій син із чим і де залишиться?

Адже в тому будинку вся його душа, все його життя.

Не розумію я Ірину, як в 40 років можна бути такою недалекоглядною!

Ну продадуть вони той будинок, отримають гроші, кожен свою половину, і що далі?

Мені здається, що цей незручний момент треба просто перетерпіти, а потім вона звикне до життя в нових умовах, але терпіти невістка не хоче.

Порадьте люди, як переконати невістку, щоб вона не робила цієї помилки?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page