Фото – ілюстративне.
Мама пішла з сім’ї, коли мені було 14 років. Саме в той час, коли мені, підлітку із складним характером, найбільше була потрібна її допомога.
Сказала, залишайся з батьком, у нього хоч є житло. А сама подалася шукати кращої долі.
Мої батьки ніколи не ладнали, і навіть в дитинстві я розуміла, що вони не люблять один одного.
І ось одного разу, коли мені було 14 років, моя мама зібрала свої речі і пішла, в той час як тато був на роботі. Вона забрала з собою все: меблі, одяг, столові прилади, посуд, техніку … Я залишилася одна в порожньому будинку. Я плакала, кричала, просила її не йти або хоча б взяти мене з собою.
Потім я подзвонила батькові і розповіла йому про те, що трапилося. Він не міг піти раніше з роботи, але пообіцяв, що постарається прийти якомога швидше і попросив закрити всі вікна і двері.
Навіть не знаю чому, але я в той момент згадала смачні бутерброди, які тато завжди робив для мене, і вирішила приготувати один для нього. Я зробила бутерброд і поклала його на пластикову тарілку, яку знайшла в кухонному столі. А потім пішла на ганок чекати тата.
У підсумку я так просиділа близько 4 годин. Коли батько повернувся додому, він був вражений тим, яким порожнім і «випотрошеним» виглядав наш будинок.
Я в той момент простягнула тарілку і сказала: «Я зробила його для тебе». Тато взяв бутерброд, сів поруч зі мною, і ми разом його з’їли. Я бачила, що батько щосили намагався НЕ розплакатися у мене на очах, але зсередини його розривали емоції.
З тих пір пройшло 10 років. І тато досі згадує про той день. Він каже, що своїм маленьким жестом я тоді скрасила найжахливіший день в його житті. Він каже, що я врятувала йому життя.
Читайте також: Якщо тільки станеться диво
А потім у тата погіршилось здоров’я і він змушений був лягти в лікарню, щоб трохи підлікуватися. Там він познайомився з 35-річною дівчиною, яка ніколи не була заміжня і не мала власних дітей.
Оскільки різниця у віці була суттєвою – 13 років, ніхто з них не уявляв, що їхня історія матиме продовження.
Але доля склалася по-іншому і вже через рік Марина (дівчина з лікарні) і мій батько одружилися. До мене Марина відразу почала ставитися, як до рідної, навіть ходила зі мною по магазинах, вибирала для мене одяг і взуття. Коли у батька не було грошей, то вона з легкістю мені допомагала.
Перший дзвінок до мами ми здійснили через три роки, як вона від нас пішла. Я поступила в коледж і потрібно було заплатити за навчання. Тато на той час багато грошей не мав, а Марина була в декреті (у мене народився маленький братик).
То й ми і подумали, що час моїй матері згадати за мене, адже жодної звістки від неї за весь цей час не було. Мама працювала в Італії, гроші у неї точно були. Та не зважаючи на це, у допомозі мені вона відмовила, аргументуючи це тим, що їй і самій дуже складно на чужині.
Пізніше виявилося, що вона купила собі однокімнатну квартиру в центрі міста і облаштовувала для себе житло. Наголошую, для себе, бо якби вона хотіла, щоб ми жили разом, то купила б двокімнатну квартиру в простішому районі.
Тоді ми якось викрутилися, я закінчила навчання, знайшла хлопця.
Він запропонував мені заміж, і я звичайно ж, погодилася.
Коли моя мамочка дізналася про весілля, то відразу ж з’явилася. Вперше за майже 10 років! Приїхала вся красива така, доглянута. Відразу ж почала керувати процесом, давати цінні вказівки.
Коли настав час благословляти молодят, моя мама звичайно ж, на правах рідної мами, сіла разом з батьком, бабусею та дідусем до благословення.
Мене охопили змішані емоції. Так, це моя рідна мама. Але я воліла б краще отримати благословення від Марини, яка весь цей час була для мене мамою.
Читайте також: Ці імена з важкою долею! Ось як не варто називати дитину!
