fbpx
Життєві історії
На свій ювілей свекруха запросила нас дуже дивно – сказала, щоб ми приходили без сина. Мамі чоловіка 60 років, вона ще молода, енергійна жінка, але внука вона не любить і сидіти з ним категорично відмовляється

Марина Сергіївна, мама чоловіка, дуже гарна жінка, яка виглядає значно молодшою своїх років. Але її поведінка часто є абсолютно незрозумілою для мене.

А номер, який вона нещодавно викинула, взагалі ні в які рамки не влізає. В суботу у неї буде день народження, навіть ювілей – шістдесят років. Марина Сергіївна збирається відзначати, гостей до себе додому кличе. І нам зателефонувала, Максим з нею розмовляв.

Приходьте, каже, в суботу, о п’ятій годині, тільки у мене умова: без дитини! Чоловік їй в подиві запитав: – Мамо, та ти що, як ми без дитини, куди ж ми його подінемо? Ти ж знаєш, няні у нас немає…

Але свекруха на це ніяк не відреагувала, сказала лише, що це наша справа. – З вашим Сашком не посидиш нормально, він невихований…

Ми були ошелешені. Наш п’ятирічний син на сьогоднішній день є єдиним онуком Марини Сергіївни. Хоча своїх дітей у неї троє: у мого чоловіка є ще старший брат і молодша сестра. Брат недавно розлучився з дружиною, дітей у них не було, мені відомо, що вони з дружиною довго лікувалися, але народити так і не змогли.

Молодша сестра чоловіка активно будує кар’єру, заміж не збирається виходити в принципі, і діти, за її ж власними словами, їй не потрібні ні зараз, ні потім. У неї і чоловіка немає. «Від цих чоловіків одні проблеми!» – з видом експерта заявляє вона.

Зате кота десь вже підібрала! Так що вірним курсом йде до мему про сорок кішок і сильну незалежну жінку… Чесно, я таких не розумію. Як можна жити без дітей? Пошкодує ж потім, але пізно буде!

Здавалося б, бабуся, Марина Сергіївна, в такій ситуації повинна з нашого Сашка порошинки здувати. Адже невідомо, чи будуть у неї інші онуки. З таким настроєм дочки і здоров’ям старшого сина – цілком ймовірно, що й ні.

Так що не виключено, що Митя залишиться єдиним онуком свекрухи. При цьому вона до нього зовсім не тягнеться, і мене це, чесно кажучи, бентежить.

Адже вона сама виростила троє дітей! Повинна бути, значить, поблажливою до дитячих витівок. Так, я дотримуюсь своєї методики виховання, намагаюся дитину не лаяти, не засмучувати, а якщо щось забороняю чи вводжу якісь правила, намагаюся пояснити, чому так. У садок син поки не ходить, я сиджу з ним вдома, багато займаюся, вожу в басейн і до логопеда.

Сашко дуже рухливий, пустотливий, заповзятливий, галасливий, обожнює бути в центрі уваги, як всі діти. І, звичайно, пустує – постійно пробує межі дозволеного, не слухається, перебиває старших. Ніхто з дорослих не зможе займатися нічим, окрім Сашка.

Але, я вважаю, що все це цілком нормально, дитина є дитина. Але свекруха зі мною не згодна.

– Мої діти такими не були! – не перестає повторювати вона. – Межі знали, в крайньому випадку, і в п’ять років вже цілком розуміли, що можна, що не можна. Не можна вимагати, не можна кричати, не можна перебивати старших, не можна перетягувати на себе увагу… Сашу цьому не вчать зовсім! Якщо йому щось треба, значить, це все треба все кидати і бігти.

Моя свекруха навіть зізналася, що Сашка, на жаль, вона не любить. Кілька разів її просили посидіти з онуком – вона категорично відмовилася. Весілля було у моєї двоюрідної сестри в минулому році, наприклад, ми з чоловіком просили відпустити нас на вечір. Але свекруха не погодилася.

Сказала, що якщо вже зовсім безвихідна ситуація, хтось захворіє або що – ну, тоді привозіть, що ж робити, виручу. Але на весілля – ні. І просто так теж – ні. Він у вас невихований абсолютно, сидіть з ним самі…

От як так можна? Як після усього цього її можна називати бабусею?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook