fbpx

На свій 70-річний ювілей я зробила собі подарунок – переписала свій будинок на сусідку. Оксана доглядала за мною безкорисно, а я їй вирішила віддячити. Після цього вперше за багато років до мене приїхав син

На свій 70-річний ювілей я зробила собі подарунок – переписала свій будинок на сусідку Оксану. Як на мене, вона це заслужила.

Після цього вперше за багато років до мене приїхав син, я вже й не сподівалася його побачити.

Синові моєму 35 років, він давно почав жити своїм життям, а до мене йому було байдуже.

Скільки я до цього йому дзвонила, скільки просила, щоб приїхав – відвідав, все даремно.

А я хворіла, два роки з ліжка встати не могла, і зараз ледве встаю – тільки до кухні дійти, та в туалет.

І от днями він з’явився нарешті, бо відчув, що спадщина з рук вислизає.

Сергій був моїм єдиним сином, ми з чоловіком купували все, що тільки попросить, дозволяли буквально все.

Син виріс і став дорослою людиною. Тільки ось дитячі капризи і вседозволеність нікуди не зникли.

Сергій швидко одружився, взяв собі за дружину жінку, не дуже красиву, зате з характером поступливим – для нього саме те.

Невістка йому все зробить – і приготує, і випере, і попрасує, бігає навколо нього, при всьому при тому, що сама вона ще й на роботі працює в дві зміни – в їдальні куховаркою.

Переїхав він жити до неї – благо їй квартира дісталася від бабусі, хоч і старенька панелька на околиці міста, але все ж своє житло.

Так і жити став, спочатку працював колектором, а потім набридло – звільнився, і цілих три роки жив під опікою дружини.

Потім правда знову на якісь підробітки раз у раз влаштовувався.

Сергій особливо не напружується, а навіщо, якщо дружина і так на витрати дає потроху.

До мене син приїжджав не часто, все казав, що у нього часу немає, але я думаю, що у нього бажання не було, а не часу.

Мало того, що і не приїжджав, так навіть і не дзвонив зовсім.

Коли чоловік захворів, я сину телефонувала, просила, щоб приїхав з батьком побачитися, може навіть востаннє.

Але він так і не приїхав. Навіть коли батька не стало! Не те, що не допоміг мені все організувати, а взагалі не приїхав з відмовкою, мовляв прихворів.

Роки своє беруть, потім і я почала хворіти.

Тільки він за останні роки, що я хворію, всього один раз приїхав – грошей попросити собі на машину.

Я тоді віддала йому всі свої заощадження, собі залишила лише п’ять тисяч на всякий випадок.

Чесно кажу, я сподівалася, що після цього син змінить своє ставлення до мене, і ми зблизимося, але цього не сталося.

Я терпіла-терпіла таке ставлення, потім зрозуміла, що не дочекаюся від сина допомоги.

А кілька років тому я дізналася, що дочка сусідів – Оксана, закінчила університет і на той момент працювала соцпрацівником.

Тоді я і вирішила до неї звернутися, щоб вона якось допомогла мені.

Так Оксана почала просто без всяких грошей доглядати за мною.

І продуктів купить – принесе, приготує то супу, то картоплі відварить. Каші різні зробить.

І прибере, і посуд помиє. І виводила мене у двір посидіти на лавочці, свіжим повітрям подихати. Так і тривало довгий час.

Син про мене мене зовсім забув. Ніколи не приїжджав і навіть не телефонував.

От я і вирішила на Оксану заповіт на будинок оформити. Подумала, що саме так і буде справедливо.

Зробила собі такий подарунок на 70-річний ювілей.

Хоча дівчина не хотіла приймати цей заповіт – вона знала про існування мого сина і казала, що допомагала мені просто так.

Але я наполягла на своєму, і зробила заповіт на сусідку.

Коли син дізнався про це, він відразу мені зателефонував, вперше за чотири роки сам перший набрав, і в гніві почав претензії свої висловлювати.

Але винною я себе не почуваю, син що заслужив, то і отримав.

Тепер син образився і сказав, що ніколи більше до мене не приїде.

Сумно, але що поробиш, таке життя.

Інколи у мене є сумніви, чи правильно я зробила, коли позбавила рідного сина спадщини?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page