Не знаю, чи варто таке виносити на загал, бо, в принципі, це наші сімейні справи, але я справді розгублена і навіть не маю з ким порадитися, що мені робити в ситуації, яка склалася у нас вдома.
Моя мама останніх 23 роки жила в Італії, поїхала туди на заробітки, як я лише школу закінчила. Вона вважала, що я вже доросла, і на цьому її місія по моєму вихованню закінчена.
Мама з батьком моїм давно розлучилася, він практично не брав ніякої участі у моєму житті. Так що коли мама поїхала, я з бабусею залишилася, маминою мамою.
Бабуся тоді ще працювала, і поки я була студенткою, саме вона, а не мама, мене утримувала.
Мама ж постійно говорила, що в неї немає грошей: то вона з боргами ще не розрахувалася, то без роботи сидить, то ще щось там у неї…
Вона навіть на весілля до мене не приїхала, коли я заміж виходила, мовляв, у неї документів відповідних ще немає, щоб їздити туди-сюди.
Про те, щоб оплатити витрати на весілля, взагалі не йшлося. Ми з чоловіком викрутилися якось самі – зробили невеличке свято для найближчих людей.
Бабуся моя тоді позичила гроші, і купила мені сукню і туфлі, щоб я запам’ятала цей день як найкращий.
Єдине, що мама все таки зробила, це приїхала років через 8 додому, і зробила в нас будинку ремонт. Не Бог зна що, але все ж, стало набагато краще, ніж було до того.
А далі вже ми з чоловіком стали хазяйнувати, заробляли самі і в будинок вкладалися, щоб і у нас не гірше, ніж в інших було.
На що всі ці 23 роки моя мама витрачала зароблені гроші – невідомо. Жила в своє задоволення, ні в чому собі не відмовляючи. Був певний час, що вона не працювала, бо жила з одним італійцем, на 20 років старшим за себе.
Офіційно вони не узаконювали стосунки, то ж коли його не стало, його діти все собі забрали, і мамі не залишалося нічого, як знову повернутися на роботу і самій на себе заробляти.
З нами весь цей час вона рідко підтримувала зв’язок, її навіть не цікавили внуки, вона навіть з ними не хотіла спілкуватися. Тому мої діти виросли біля моєї бабусі (своєї прабабусі по суті), а справжньої бабусі вони не знають.
Минув час, мама моя захворіла і повернулася додому. Зароблених грошей їй вистачило лише для того, щоб купити собі однокімнатну квартиру, в якій вона зараз сама живе.
Проблема в тому, що у мами настільки ситуація ускладнюється, що потрібно, щоб хтось був біля неї. А оскільки я у неї єдина дитина, то мама щиро сподівається, що доглядати її буду я.
Але я не можу це робити, тому що бабуся моя теж дуже хвора, вона втратила пам’ять, в будь-який момент може піти з дому і шукай її де хочеш тоді.
Бабусю, яка стільки для мене зробила, я не можу залишити.
Маму теж шкода. Вона доробилася до того, що навіть немає грошей, щоб оплатити собі доглядальницю.
От що мені робити в цій ситуації? Біля кого я маю залишитися, якщо по совісті?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.