Свого часу бабуся нам з моїм братом заповіла свою двокімнатну квартиру.
Я якраз, на той час, вийшла заміж, поїхала жити зі своїм чоловіком в столицю, там ми обоє працювали багато, орендували житло.
Мама згодом забрала бабусю до себе, доглядала за нею, а потім її не стало, на жаль.
Тоді вже стала йти мова про продаж цієї квартири, адже потрібно було її якось розділити між мною і братом моїм.
Мама мені весь час говорила, щоб я не хвилювалася, вони квартиру бабусину виставлять на продаж, гроші розділять між нами з братом і він собі щось зможе купити там, а я в столиці, звісно доведеться й брати кредит.
Та краще мені виплачувати кредит за свою квартиру, ніж платити оренду за чужу.
Саме тоді я вже чекала дитину і ми з чоловіком розуміли, що, я коли вийду в декрет – оплачувати плату за оренду та утримувати всю сім’ю на одну зарплату буде важко. Надіялися на швидкий продаж квартири.
Згодом мама попросила, щоб я половину комунальних за бабусину квартиру теж платила, адже брат немає так багато грошей. Я пояснила, що в мене теж зайвої копійки немає, та мама просила зачекати, сказала, що на квартиру трохи знизила ціну і вона має швидко продатися.
А потім мама мені сказала, що брат одружився і в нього теж скоро буде дитина, а живеться їм дуже непросто.
Так минув рік, я вже стала мамою, дитину принесли ми в орендоване житло. Незабаром з’явилася дитина і в мого брата.
Квартира все не продавалася, мама щоразу мені називала якісь незрозумілі “серйозні” причини.
Щоразу вона мені розповідала щось нове, я вірила, адже часи складні зараз, тому й продається так важко усе.
Та одного разу я вирішила провідати свою родину.
Приїхала до своїх рідних без попередження, вирішила зробити на Різдво сюрприз.
А, виявляється, що в бабусиній квартирі живе брат з дружиною, бо невістка жити хотіла окремо.
Бабуся брата приписала вже давно, а він тепер приписав там свою дитину і поки їй не виповниться 18 років, ми цю квартиру продати не зможемо і це вже зрозуміло.
А якщо в нього ще будуть діти? Виходить, мені й сподіватися марно на цю квартиру.
Я запитала маму, як вона могла так вчинити.
На що мама мені відповіла, що пошкодувала брата, адже його звільнили і він довго сидів без роботи, на орендоване житло у нього грошей не було.
Я не могла повірити, що весь цей час платила з останніх грошей комунальні за брата.
Мама поскаржилася, що в нього грошей не було, а вона не хотіла, щоб на квартиру росли борги, адже потім важко буде погасити весь борг і відразу, коли будемо її продавати.
Ми навіть не розпаковували речі з чоловіком, а відразу поїхали додому.
Я просто зовсім не могла повірити в те, що родина так вчинила зі мною.
Нещодавно мама мені дзвонила, сказала, що вмовить брата виписати свою малу дитину з бабусиної квартири, пропише її в себе вдома і вони продадуть квартиру бабусі, як вона і обіцяла мені.
А я їм зовсім не вірю, жодному слову. У мене немає родини вже декілька років. Виходить, що так.
Але як бути з квартирою? Що я ще можу зробити? Не відмовлятися ж мені від свого майна у такі важкі часи?
Фото ілюстративне.