У моєї сусідки, тітки Ганни, не було дітей. Вони з чоловіком жили поряд з нами, і я завжди спостерігала, як вони один одного підтримують і допомагають.
Ми сусідку лагідно називали тітка Ганнуся, вона завжди була дуже доброю і людяною.
Коли не стало чоловіка тітки Ганнусі, вона дуже через це переживала. Казала, що просто не знає, як їй жити далі.
На той час сусідці було 53 роки. Вона настільки важко пережила цю втрату, що навіть потрапила в лікарню.
Ми з мамою тоді щодня ходили до неї, і приносили їй двічі на день тепленьку їжу.
Гроші у сусідки були, чоловік трохи залишив, але от турбуватися про неї не було кому, тому цим зайнялися ми.
А потім, коли минуло трішки часу, тітка Ганна наче ожила, і зачіску змінила, і одяг стала собі якийсь купувати.
Згодом і зовсім нас ошелешила, що вона заміж виходить.
Ми лише пораділи за неї, і з цікавістю спостерігали, кого вона приведе додому.
Так у нас з’явився сусід – дід Василь. Він був старшим за тітку Ганну років на 10, але мав гарний вигляд і був добрим господарем.
Вони разом і город садили, і господарку тримали. В селі завжди багато роботи, а разом її робити легше.
Прожили вони разом років зо 20, а цієї осені не стало Василя.
Тітка Ганна вже теж літня людина, то ж вона сама попросила мене її доглядати, а за це вона пообіцяла мені відписати свій будинок, оскільки інших спадкоємців у неї немає.
І я щодня стала приходити до неї, прибираю, перу, продукти купую, готую. Роблю все, що я б робила для рідної людини, бо за всі ці роки тітка Ганна і справді мені стала як рідна.
Але на Різдво до нас завітали неочікувані гості – приїхала з Іспанії дочка дядька Василя.
Я про неї чула лише з його розповідей, за стільки років, поки він тут жив, вона жодного разу до батька не приїхала, навіть на пoхорон.
Їй на вигляд років 50, може трошки більше. Вона хоче забрати тітку Ганну до себе в село, а її хату продати.
Я проти, бо не впевнена, що ці чужі люди зможуть добре доглянути бабусю.
Вони ж її зовсім не знають і не люблять.
А те, що їхній батько з нею жив, як на мене, нічого не означає. Він же прийшов на все готове, нічого свого сюди не вклав.
Так, жив і працював тут останніх 20 років, але то ж він на себе працював.
Одним словом, не знаю, що мені і робити! Як захистити мою тітку Ганнусю в цій ситуації?
Дочка дядька Василя каже, що я через хату так переживаю. Вона не вірить, що для мене сусідка стала рідною.
За те, що я її доглядала, дочка Василя хотіла мені заплатити – витягнула пачку євро, спитала, чи вистачить мені 200?
Я їй відразу сказала, що ніякі гроші від неї брати не буду, але і тітку їй не віддам.
Вона поїхала, але обіцяла повернутися, бо як я розумію, вона не має наміру відмовлятися від тітчиного будинку.
Хотілося б почути поради, що я можу зробити в цій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
