На поминальному обіді за бабусею внуки пересварилися між собою. Квартиру мама мені заповіла, а син і дочка чекають не дочекаються, коли я їм цю нещасну житлову площу віддам
Вчора поминали мою маму. Було сорок днів, як вона пішла від нас назавжди. Поминали скромно. За матеріалами
На поминках були тільки свої. Син Вася і дочка Галина, ще внучка Настя. І на цьому поминальному обіді мої діти влаштували скандал. Мамине ліжко ще до кінця не охололо, а вони вже почали ділити її майно. Спокою не дає їм бабусина квартира.
У кого тільки вродилися мої дітки. Обоє жадібні та ліниві. Ми з їхнім батьком все життя ні на чию допомогу не сподівалися, самі собі на хліб заробляли. І квартиру теж заробили. Пів життя в комуналці тулилися, але дочекалися, витримали. А цим все готове подавай.
Вася машину захотів в двадцять два роки, Галина в дев’ятнадцять років весілля шикарне захотіла, потім квартиру двокімнатну. Всі бажання виконали ми з чоловіком, взяли кредити. Самі їх і виплатили. Однією картоплею з дачі харчувалися, а зарплату несли в банк, на погашення позик.
Тепер ось мами не стало. Квартиру залишила. Мені заповіла. А син і дочка чекають не дочекаються, коли я їм цю нещасну житлову площу віддам на поталу.
Прийшли вчора на сорок днів і відразу про квартиру. Не бабусю згадували, а весь день квартиру ділили.
Вася почав. Йому, бачите, ніде жити. Раніше було де жити, а тепер нема. Не хоче він квартиру знімати у чужих людей. Хоче в бабусину переселитися. Пів зарплати на квартиру та на машину, каже, йде. Не вистачає.
Звичайно, не вистачить, якщо ще й дівчину треба годувати-поїти. Важко сказати, яка за рахунком на плечах сидить. З одною жив – вже не подобається, з другою жив – теж погана, тепер – з третьою. Возив її на море відпочивати, тепер в Прагу збирається везти на екскурсію. А вона хоч би копієчку принесла йому. Дулю з маком! Тільки їй неси. Вона його і навчила, дурника, квартиру просити.
Як же, грошей більше буде на неї витрачати. Розуміє дівчина. Ой, Василю, Василю. Коли ти тільки станеш розумнішим? Тридцять років скоро. А все клянчиш і клянчиш. Всі тобі не допомагають. А хто кредит за машину платив? Не ми з твоїм батьком? Самостійно ти і третьої частини не виплатив. Жив би скромніше, давно б свою квартиру купив. А ти всі гроші на дівок, прости господи, спускаєш. Завів би справжню сім’ю, тоді б і розмова була іншою. А то живеш незрозуміло як – ні холостий, ні одружений.
А дочка теж хороша, не попускається, каже, а чому це Василеві має квартира дістатися, треба ділити навпіл.
Я дивлюся на них і не знаю, що робити. Коли вони встигли стати такими меркантильними.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
