У моєї мами на початку жовтня був день народження. Ми з нею спілкувалися по відео зв’язку.
Я з дітьми та чоловіком привітали її, піднесли гарні побажання, показали подарунок, який купили, повідомили, що скоро приїдемо в село і самі вручимо його мамі. Поговорили про все, а потім мама каже:
– Добре, що ви зібралися зараз тут усі разом. Я в цьому місяці звільняюся з роботи, вже на пенсії я, тому збиратиму речі і хочу переїхати жити до вас в столицю, в місті жити простіше. У вас і вода, і тепло, і городу немає. Хочу на старості років пожити в комфорті, а то в мене навіть туалет на вулиці, важко мені вже в селі в мої роки.
Діти зраділи, а ми з чоловіком засмутилися. До кінця обоє з Михайлом мовчали, а коли мама поклала телефон, сумно подивилися одне на одного.
Ми з Михайлом живемо в Києві більше 10 років. Вже добре влаштувалися тут. Живемо в трикімнатній квартирі, правда ще платимо за неї кредит, але вона простора, місця всім вистачає.
Мамині плани нас дуже здивували і засмутили, правду кажучи. Я розумію, що стареньких батьків потрібно доглядати, але ж мама моя ще зовсім не стара жінка, сама все може робити. Ми хочемо пожити поки самі, без батьків.
Ми з Михайлом порадилися і вирішили, що до зими можемо в маминій хаті зробити ремонт, провести воду і каналізацію, щоб життя у неї було комфортне, але жила поки окремо.
Тепер не знаю, як мамі це сказати, щоб не образилася вона. Як їй пояснити, що хочемо пожити ще самі? Чи зрозуміє вона?
Фото ілюстративне.
