fbpx
Життєві історії
На початку серпня мені зателефонував син: – Мамо, а можна я привезу до вас на тиждень дружину з донькою? Я кажу, звичайно, привозь! Ми будемо тільки дуже раді. Спочатку все було добре, а в неділю син поїхав на роботу, невістка з дитям залишилася. Поліна стала говорити, що на другому поверсі їй погано, незручно, хоче на першому. Перетягнули з чоловіком їх речі на перший – ні, на першому ще гірше, брудно, всі у взутті з вулиці заходять, хоче знову на другий. Потягли все, наверх. Їжа не та, вода не така, на третій день ми вже з батьком п’ятий кут на дачі шукали. А потім я набрала свого сина. Не очікувала такого від найрідніших людей

– Минулого літа нашій внучці кілька місяців всього лише було, вона у нас на початку травня народилася, – починає свою розповідь 57-річна Надія Сергіївна. – Ми багато разів кликали, благали привезти її на дачу, на свіже повітря, на сонечко. Невістка була категоричною в цьому – ні, ні за що, дача це не моє. В цьому році теж запрошували в червні, коли спека така стояла – ну чому у місті сидіти з дитиною, в задусі? Там у них в квартирі і дихати немає чим влітку, а кондиціонер особливо не увімкнути, адже дитятко ще зовсім маленьке. Вона знову відмовилася. Ну, ми більше і не піднімали це питання з чоловіком, якщо діти не хочуть, то й не варто їх впрошувати постійно, так ми вирішили. А тут на початку серпня син телефонує: “Мамо, а можна я привезу до вас на тиждень Поліну з донькою?” Я кажу, звичайно, привозь! Ми будемо тільки дуже раді цьому, і дитина хоч повітрям чистим подихає, на сонечку гулятимемо з нею, у нас все свіженьке, всі фрукти та овочі.

Дача у Надії Сергіївни з чоловіком знаходиться далеко, звичайно, від столиці, де живуть діти . Добиратися туди довго і не дуже зручно: спочатку у столиці на метро, ​​потім на електричці, потім на автобусі до дачного селища. На дорогу йде мало не пів дня. Але після того, як подружжя вийшло на пенсію, дорога на дачу їх не лякає – регулярно повертатися в місто потреби у них немає, а всі необхідні речі навесні їм привозить син на своєму позашляховику. Він же і відвозить матір з батьком восени назад, разом з речами і урожаєм.

– Ну за літо ми приїжджаємо кілька разів в свою квартиру, помитися нормально, випрати гарно речі, і ще щось зробити, якщо виникають якісь питання, – впевнено говорить вже немолода жінка.

Дачу свою подружжя просто обожнює, хоча вона у них найпростіша, без особливих зручностей. Будинок хороший, хоча невеличкий, міцний, двоповерховий, світло є, вода в колодязі, готують на електроплитці. Надія Сергіївна на своїй дачі завжди консервації багато готує, собі та синові восени відвозить. І огірки солить, і компоти варить, в місто привозить вже готові банки.

– Наше покоління все вміє, в будь-яких умовах живе по-королівськи! – сміється Надія Сергіївна. – Це молоді, діти наші, тепер ніжні такі пішли, все їм дай, подай, принеси, самі без усіх тих зручностей своїх і кроку не зроблять, так вже звикли до того комфортного життя. Ой, а як це посуд мити в тазику! Ой, а як це в туалет сходити аж на вулицю? А митися? А картоплю чистити? Такі смішні, хоча й дорослі люди, а прямо як діти маленькі зовсім.

Невістка Поліна була на цій дачі кілька разів, про те, які там умови, знає не з чуток. І від цих умов не в захваті вона була давно. До цього вона й чути не хотіла про те, щоб їхати на дачу до свекрів так надовго. Так навіть і ненадовго не спішила, в останні роки син приїжджав завжди один.

– А тут, якось для нас з чоловіком геть несподівано, наша поліна вирішила до нас на дачу завітати з дитиною! – розповідає жінка. – Та ще й аж на тиждень відразу. Внучці рік і три місяці, ходить вже гарненько, всюди лізе, все розкидає. Мабуть, в місті в однокімнатній квартирі дуже важко з нею стало. Ну, я кажу синові – звичайно, привозь, яка розмова, ми з батьком лише раді їм будемо. Домовилися, що вони приїдуть в суботу на машині, син переночує і в неділю повернеться в місто. А Поліна з онукою залишиться у нас до наступних вихідних, в суботу Денис приїде і їх відвезе додому.

І спочатку все йшло за планом. Син з невісткою та онучкою Галинкою приїхали в суботу після обіду, облаштувалися. Погода була чудова, світило сонечко, сходили на річку, ввечері смажили шашлики. Вранці син зібрався їхати – поки пробок немає, Поліна з Галинкою залишилися зі свекрами.

– Загалом, при Денисові все чудово було! – розповідає Надія Сергіївна. – Ніяких претензій, всі було всім задоволені, було тихо і спокійно. Як тільки мій син поїхав – Поліна наша давай хмуритися! Все їй не так! Тільки й робить, що морщить ніс, та претензії висловлює нам з чоловіком – то з одного приводу, то по іншого.

– І що їй не подобалося вже там, у вас наче непогано?

– Ой, та все відразу для неї у нас було не так. У будинку, мовляв, жарко, дитина вередує, вкласти спати вона її не може. Говоримо їй з чоловіком, щоб вкладала на вулиці, ліжечко винесемо зараз. На вулиці теж ніяк – комарі. Батько приніс вентилятор, до вечора внучка зашморгала носом. Поліна ходила чорніше хмари – ви застудили мені дитину з вашим вентилятором. Ви спеціально його принесли. Дитина шморгає, а поліклініки тут немає. А у нас сусідка через два будинки – колишній педіатр, зараз на пенсії. Привели ми її, подивилася вона дитини – каже, це просто зуби, не хвилюйтеся, пройде само. Сусідка пішла, а Поліна нам заявила, що ніякий вона не педіатр, що ми їй голову морочимо.

– Зрозуміло.

– Загалом, цирк з кіньми. Влаштували їх на другому поверсі, першу ніч з Денисом вони там ночували, то нормально все було, на другу ніч, коли син поїхав, то Поліна стала говорити, що там погано, незручно, хоче на першому. Перетягнули з чоловіком їх речі на перший – ні, на першому ще гірше, брудно, всі у взутті з вулиці заходять, хоче знову на другий. Потягли тому все, наверх. Їжа не та, вода не така, в загальному, на третій день ми вже з батьком п’ятий кут на дачі шукали. Я йому кажу – ти як хочеш, а я до суботи не дочекаю. Ну почекай ще трішки, Надю, що робити, чоловік мені говорить. Нечасто вони до нас приїжджають. Це у вівторок було ввечері. А в середу вранці.

Вранці підскочили від крику, причому, відразу подвійного – і внучки, і невістки.

– Поки мати сиділа в телефоні, дитина зі сходів впала, уявляєш! – сумно розповідає Надія Сергіївна. – Пощастило, просто злякалася дівчинка. Ну так, сходи на другий поверх для такої маленького дитини не пристосовані, але ж дивитися треба за малятком. Ми ж в чому винні? Ми будинок повинні були до їх приїзду перебудувати?

Проте, невістка примудрилася звинуватити в тому, що все це через свекрів.

– Я чоловікові сказала, що все, це остання крапля, це вже занадто! – згадує Надія Сергіївна. – Кажу, дзвони синові. Нехай сьогодні ж приїжджає і забирає свою дружину назад в столицю. У мене тиск від її постійних претензій, і це з ранку. Чоловік теж вже на межі, подзвонив, звичайно. Денис каже – ну як я зараз приїду? Я на роботі, піти не можу. Чекайте до суботи! Хочете, я дружині подзвоню, поговорю, щоб тихіше себе вела? Звичайно, кажу, хочемо, дзвони! Подзвонив. В результаті Поліна після того стала звинувачувати нас в тому, що розводимо її з чоловіком. Дзвонимо і скаржимося. У них, мовляв, зараз і так непростий період у відносинах, а тут ще й ми.

Цього Надія Сергіївна вже не витримала.

– Кажу їй – так, збирай речі і їдь вже звідси. Вона, така – а хто мене повезе? Я з дитиною! Я їй відповідаю – до станції таксі відвезе, зараз викличемо і навіть оплатимо, там електричка на одинадцять, до столиці доїдеш, а там розберешся. Вона говорила, що ніколи не їздила на електричках, не знаю як, а й неї ще й дитина мала. Ну, я ж кажу, покоління це до життя не пристосоване абсолютно. Ні за дитиною подивитися, ні голову вимити без гарячої води, ні до будинку дістатися не можуть. Але я вже настільки стомилася мовчати за ці дні, що говорила вже все, що думала. Я кажу, твої проблеми! Таксі чекає, давай не затримуйся. Тут погано все, їдь туди, де добре! Навчися спочатку себе вести, потім приїжджай!

Поліна, звичайно, поїхала дуже ображена, але найнеприємніше, що тепер на батьків ображений і син.

– Що вже вона там йому наспівала – невідомо, але він розмовляє сухо і зі мною, і з батьком, і всім своїм виглядом показує, що ми були не праві. Знаєте, каже, що час зараз такий, а ви дитину в електричці відправили. Могли б почекати до суботи пару днів. Самі внучку бачити хотіли. Я б приїхав і забрав їх нормально.

Тепер Надія Сергіївна постійно сумує, ніколи не думала, що за свою доброту, отак буде ще й винна.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – calc.

facebook