Вже три дні в сім’ї Галини, як і в багатьох інших людей, почалася інша реальність. Без сну і з молитвою, так тепер проходять дні українців. На хвилину відірвавшись від телевізора, де транслювали останні тривожні новини, Галина побачила, що її дванадцятирічний син сидить не в телефоні, а з книжкою. Зазвичай його до навчання не допросишся, а тут він сам відкрив Історію України.
– Мамо, я хочу жити у вільній Україні, тій, за яку багато років боролися наші предки, – підняв свої голубі оченята Андрійко.
– Так і буде, синку! – спробувала заспокоїти його Галина. – Не даремно ж наш тато подався в добровольці боронити Київ і нашу країну.
При згадці про чоловіка на очах у Галини з’явилися сльози, але вона вирішила, що не має права плакати, вона має бути сильною, щоб молитися і так допомагати своєму коханому і багатьом іншим хлопцям, які зараз на передовій.
Прийшла сусідка, запитала Галину, чи не знає та, як перевести кошти на підтримку армії. Галина допомогла літній жінці перевести гроші відповідний рахунок. А потім і сама перевела кошти.
Андрійко раптом відклав книжку і пішов в свою кімнату. Повернувся з білим конвертом, в якому була тисяча гривень. На початку лютого у нього був день народження, він мріяв про новий телефон, тому бабуся подарувала йому гроші. Хлопець вирішив, що відкладе цю суму, щоб купити собі омріяний смартфон.
А тепер він витягнув з конверта купюру і попросив маму передати ці гроші на потреби військових. Приємно вражена Галина запитала сина:
– Андрійку, синку, ти ж мріяв про новий телефон…
– Мамо, тепер я мрію про зовсім інше – про мир в Україні!
Галина взяла гроші, обійняла сина і дала волю сльозам. З такими дітьми в нашої країни забезпечене світле майбутнє! Перемога за нами! Україна житиме і процвітатиме!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.