fbpx
Життєві історії
На початку літа мама поїхала в Італію. Повернулася через два місяці, нам привезла лише пачку італійської кави. Я з чоловіком не засмутилася, та згодом вона потрапила в стаціонар

Моя мама з тих людей, які люблять себе і завжди в першу чергу живуть для себе. Це почалося, коли тата не стало, вона взагалі сказала, що життя не таке вже й вічне, тому варто цінувати все, що маєш, жити яскраво і радіти кожному дню.

Відтоді я ні допомоги, ні підтримки він своєї мами не бачила.

Я тоді вже була заміжня, потім одне за одним з’явилося двоє дітей. Нам з чоловіком було непросто, адже жили в орендованій квартирі, потім взяли квартиру в кредит.

Мама весь цей час добре заробляла, працювала бухгалтером у великій фірмі. Жила одна в великій квартирі в центрі міста, жодного разу не сказала, щоб ми жили в неї, не підтримала, не давала ніяких порад.

Ми з Олегом вже звикли, що можемо розраховувати лише на себе і на його батьків. До мами практично ніяких прохань не мали. Ми з нею наче добре ладнали, але на тому й закінчувалося все.

Мама відкладала гроші для себе, казала, то на майбутнє її, адже, дивлячись, як живемо ми, сумнівається, що ми зможемо забезпечити їй гідну старість.

А на початку літа подруга покликала маму в Італію. Вона зібралася і, не порадившись ні з ким, просто поїхала до неї в гості.

Вона там жила декілька місяців. Встигла відпочити на морі, харчувалася в кафе, ходила там до косметолога.

Повернулася мама в останній місяць літа без грошей. Привезла нам лише пачку італійської кави. Ми з чоловіком й не засмутилися, адже нічого іншого не очікували від неї.

Та нещодавно мама занедужала, тепер в стаціонарі і все лягло на наші плечі. Все оплачуємо ми. Чоловік незадоволений, у нас суперечки з’явилися через це.

Я його розумію. Але хіба можу вчинити інакше? Вона ж моя мама.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page