Вже рік я не можу дійти згоди з своєю рідною сестрою. Галина вважає, що ми несправедливо розділили спадщину – їй квартиру віддали, а собі забрали будинок. Але сестра забула, що вона сама наполягала на тому, що хоче цю квартиру.

Після наших батьків нам із сестрою у спадок дісталися двокімнатна квартира та будинок у селі. На той момент Галина з чоловіком уже жила в тій квартирі, бо після одруження жити зі свекрухою вона не захотіла, а на знімне житло у них не було грошей. Невдовзі сестра народила дитину, і наміцно осіла в татовій квартирі.

Ми з чоловіком на той момент лише розписалися і теж вирішували питання, де нам жити. Як і сестра, я не хотіла жити зі свекрухою, та на нас ніхто там і не чекав. У чоловіка є ще дві молодші сестри, які жили з батьками у їхній квартирі. Для нас там місця просто не було.

Наш батько тоді жив сам в двокімнатній квартирі, але я не хотіла йти до нього, знала, що він потісниться, але виселяти тата на кухню, щоб зайняти другу кімнату, я не могла. Тому ми винаймали з чоловіком житло.

Коли батька не стало, Галина відразу заявила, що з квартири вона нікуди не з’їжджатиме, продавати її теж не збирається. Тому запропонувала розділити спадщину так – їй квартира, а мені будинок у селі.

– Тобі дістається будинок, зробите собі там дачу – краса ж, – сказала вона мені.

Я розуміла, що обмін нерівноцінний. Тут окрема гарна двушка, а там будинок у незрозумілому селі, в якому залишилося три літні бабусі. Але я погодилася на її умови.

Чоловік мені тоді нічого не сказав, мовляв, мій спадок, мені й вирішувати. Але було зрозуміло, що він не в захваті від того, наскільки вирішилася ситуація. Особливо після того, як ми поїхали подивитися на будиночок.

Паркан, що покосився, кілька будинків, погана дорога, криниця за воротами. Подвір’я заросло, ганок прогнив, а в самому будинку запустіння . У будинку раніше жила бабуся по батькові, але її вже давно немає, а в будинку більше двадцяти років ніхто не жив. Щоб пристосувати це хоча б під дачу, треба було вкласти багато грошей. А в нас із чоловіком їх не було.

Подивилися, за скільки можна його продати, але у віддаленому селі без зручностей та інфраструктури цей будинок був нікому не потрібний, як і занедбана велика ділянка. Навіть земля, незважаючи на широку ділянку, там коштувала якісь копійки, але воно й зрозуміло. Тому ми закрили його на замок і забули про цей будиночок на десять років.

Минулого року мені зателефонували представники якоїсь фірми, яка викуповує землю того села під забудову котеджного селища. Просили під’їхати до офісу, щоб обговорити продаж землі. Виявилося, що вони вже викупили все, окрім двох ділянок, одна з яких моя.

У ході розмови з’ясувалося, що за минулі роки земля на цьому напрямі дуже зросла в ціні, всякі еко-поселення та котеджні селища там ростуть, як гриби після дощу. Настала черга і нашого села. Тож забудовник запропонував продати йому ділянку. Будинок там майже нічого не коштував, але вісімдесят соток навіть у такому занедбаному стані коштували дуже дорого.

Вони нам запропонували суму, якої б вистачало на купівлю трикімнатної квартири без жодних кредитів. Ще й на ремонт залишалося. Я погодилася, бо такий шанс випадає раз у житті.

Ми купили трикімнатну квартиру, зробили гарний ремонт. На новосілля я запросила сестру, з якою ми всі ці роки підтримували спілкування. Не скажу, що ми найкращі подружки, але спілкувалися частенько, все-таки рідні. Тому не запросити її на новосілля я не могла, та й хотілося розділити з нею радість.

Все йшло добре, допоки сестра не зрозуміла, що квартира куплена не в кредит. Я сказала правду, що продали будинок і ділянку в селі. Сестра стала обурюватись, що це нечесно, там і її частка теж була, чому я все загребла під себе.

Я їй нагадала, що вона сама вмовляла мене так поділити спадщину, щоб їй залишилася квартира, а мені той будиночок. Але сестра вперлася, що такого не було. Ну як не було, якщо вона мешкає в татовій квартирі?

Але сестру не переконати, вона тепер вважає, що я винна їй грошей. Галина досі мені дзвонить і нагадує про борг, хоч ми вже не спілкуємося майже. Звичайно, я нічого їй віддавати не збираюся. Вона свій вибір зробила ще тоді, про мене вона тоді думала в останню чергу, так що все по-чесному, я вважаю. А що з сестрою тепер не спілкуємося, ну ми й раніше були не найближчими людьми.

Але інколи я сумніваюся, чи добре я зробила, і чи варто через будинок не спілкуватися з єдиною рідною мені людиною. Як правильно?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.