Мені лише 32 роки, а я вже п’ятнадцять років, як заміжня. Треба сказати, що зустріла я свого чоловіка відразу після школи. Руслан приїжджав в наше село влітку в гості до бабусі. Ми закохалися і у 17 років я пішла під вінець.
Руслан забрав мене з села в свою квартиру, яка залишилася йому від бабусі. Жили ми добре, я закінчила інститут, а потім у нас з’явилися діти. Весь цей час чоловік багато працював. І ось у мене вже двоє дітей, свій будинок за містом, який ми нещодавно придбали. Хотілося б сказати, що між нами з чоловіком було все, як і у інших подружніх пар: романтика, любов, були і нерозуміння. Але чогось серйозно неприємного ніколи не було.
У мене жодного разу в житті не виникло такого почуття, як деякі жінки скаржаться, що хотілося розлучитися і забути чоловіка. Може любов стала не такою і яскравою, але була велика прихильність до свого чоловіка, я звикла до нього. Але мене це зовсім не засмучувало, та й ніколи було займатися дрібницями. Завжди так приємно від того, що віриш і чекаєш, що прийде щось краще і радісне. Однак так прекрасно, що у відносинах присутня якась стабільність і спокій.
У нас в родині є традиція, по суботах, ми відвозимо дітей до свекрухи і вихідні проводимо разом з чоловіком. Діти дуже люблять бути у бабусі, а ми за цей час їздимо в магазин на закупки, я прибираю вдома, ввечері ми з чоловіком кудись йдемо – в кафе, театр чи кінотеатр. Я вважаю, це нормальним, та й бабуся завжди раділа тому, що має так багато часу для спілкування з внуками.
На минулих вихідних, ми, як завжди, привезли дітей до Олени Вікторівни. З виразу обличчя свекрухи я відразу зрозуміла, що щось не так. А коли в неділю ввечері ми повернулися по дітей, моя свекруха, з якою у мене, як я вважала, дружні відносини, просто приголомшила мене своїм зверненням. Вона вирішила поговорити зі мною про наболіле.
Свекруха, виявляється, вже давно хотіла мені сказати, що я зовсім знахабніла, так як часто прошу її про допомогу. Виходить, посидіти з онуками раз в тиждень – це багато? Мені хотілося просто розплакатися. Вона зі мною так розмовляла, ніби її підмінили.
Я не очікувала від неї такого. Мені постійно хочеться бачити в людях, особливо це стосується рідних, тільки позитивні людські якості. Між нами, як я вважала, ніколи не було непорозумінь. Виходить, вона багато років збирала весь негатив до мене і нарешті виговорилася. А ще, свекруха мені згадала, що я прийшла на все готове, що мої батьки мені нічого не дали.
Ну як після таких слів можна спілкуватися з нею? Ми ж уже стільки років з її сином разом. Навіщо псувати відносини? Ми ж спілкувалися з нею весь час, інколи навіть підкидали якісь гроші чи продукти. Не розумію, чому саме зараз свекруха вирішила сказати мені все, що про мене думає. Що могло спонукати її до такого кроку?
Фото ілюстративне – syl.
