Заміж я виходила, коли мені було 24 роки, а моєму чоловікові Віталію – 27. На той час я себе відчувала досить впевнено. Освіта була, робота теж. Та й не безприданницею вступала в шлюб. Мені дідусь по батьківській лінії заповів свою двокімнатну квартиру.
В цій квартирі я не жила самостійно ні дня. До заміжжя я залишалася з мамою і татом, а свою власність здавала. Так мама порадила, я власницею стала в 20 років. Ремонту в дідовій квартирі не було давненько. Мама і запропонувала накопичити на хороший ремонт, здаючи житло орендарям. Ну і меблі теж хотілося поміняти.
А потім я почала зустрічатися з Віталієм. І все було серйозно, справа йшла до весілля. Перед тим, як йти подавати заяву на реєстрацію шлюбу, Віталій познайомив мене зі своїми рідними: мамою, старшим братом і його сім’єю.
Мене не знали куди і посадити, стіл накрили і так радо зустріли. І дружина дівера, і мама Віталія, прямо сяяли усмішками.
– Своя квартира? – радісно сплеснула руками майбутня свекруха. – Це ж чудово. Орендарі? Правильно. Підкопи на ремонт та інше.
Марина Олексіївна, мама Віталія, через кілька тижнів і запропонувала: орендарям не відмовляти, а жити у неї в квартирі, щоб швидше назбирати грошей.
Я була проти, хотілося відразу самостійності, у батьків вже накопичилася достатня сума, та й навіщо жити разом, коли є можливість відразу будувати сім’ю на своїй території? Виявилося, що справа була в боргах сім’ї майбутнього чоловіка. Поки він працював і був не одружений його заробіток йшов в спільну касу. А борг, тобто кредит, з’явився тоді, коли відділяли старшого брата Віталія.
– Кредит взяли на маму, – розповів мені потім майбутній чоловік, – на перший внесок брату для іпотеки. Тепер ми з мамою гасимо цей кредит. Якщо не стане мого заробітку, то мамі не потягнути і братові теж. Платити залишилося ще два роки.
Коли моя мама про це почула, що готова прийняти пропозицію жити у свекрухи, щоб сім’я майбутнього чоловіка могла розрахуватися з боргами, сказала, що вона проти і щоб я ще раз добре подумала. Каже, вони будуть кредит платити, а ти їх утримувати за рахунок здачі своєї квартири?
Але мені тоді здавалося, що це правильно, по-людськи якось, і я погодилася. Після весілля ми переїхали до свекрухи. Перший час все йшло спокійно. Марина Олексіївна всю домашню роботу ділила навпіл. Наша кімната була набагато більша за ту, де мешкала свекруха.
Частину речей мами чоловіка зберігалася у нас, в шафах речі сезонні, в кутку допотопна швейна машина, книжкові полиці. І за всім цим добром свекруха могла увійти в будь-який час доби. Ми спимо, а вона сідає рушник підшити, або куртку шукає зранку. Коли я їй зробила зауваження, вона нам сказала, що це її квартира і вона має право на це.
Останньою краплею стало те, що я два дні робила закрутки на зиму для нас, а свекруха взяла і половину віднесла своєму синові, мовляв, їм теж треба, а ми собі ще зробимо.
І тоді я все зважила і подумала, заради чого я все це терплю. Гроші з оренди моєї квартири йдуть на харчування, оплату комуналки і інші потреби. На ремонт в своїй квартирі я ще не скоро назбираю.
Я зателефонувала орендарям, щоб з’їжджали, ну навіщо мені терпіти докори і миритися з незручностями? Я твердо вирішила піти. Батьки сказали, що приймуть нас у себе поки ми будемо робити ремонт.
Але на моє велике здивування Віталій відмовився переїжджати від своєї матері. Він сказав, що не може залишити маму одну з боргами. Ну що ж, справа його. А я пішла, бо вважаю, що ми не повинні платити борги за брата. Треба було таки слухати свою маму.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
