fbpx
Життєві історії
На мій 40-річний ювілей рідна тітка чоловіка сказала, що подарує нам свою квартиру. Але ж немає гарантії, що та квартира нам дістанеться, адже ні заповіту, ні дарчої на квартиру сестра свекрухи поки не зробила. Проте чоловік вірить, що іншого варіанту просто немає, бо у тітки Олени немає інших родичів

Ми з чоловіком живемо вже більше 15 років разом, нещодавно я відсвяткувала свій 40-річний ювілей. Саме на мій день народження мене дуже здивувала тітка чоловіка, яка захотіла нам подарувати квартиру. Але все це не просто так.

У свекрухи є старша рідна сестра, тітка Олена. Я її за все життя бачила всього кілька разів, ми майже не спілкувалися, а тут вона почала приділяти нам надмірну увагу.

На весіллі вона у нас була, потім на сімейних святах у свекрухи зустрічалися. Спілкуватися з нами їй було не дуже цікаво, вона багата жінка – здавала свої квартири, подорожувала. А тепер їй вже добре за сімдесят, здоров’я немає, нікого з родичів, крім нашої родини, не залишилося. І вона, я дивлюся, не проти до нас «удочерити».

Телефонує нам кожен день! Я так розумію, подруг у неї особливо немає, людина вона складна, спілкуватися ні з ким. А хочеться! І ось тепер вона дзвонить мені – то з ранку, то під вечір. Розмовляти нам з нею особливо немає про що, але вона теми знаходить! Про свої болячки все мені розкаже, потім про кішку, улюбленицю свою. Я, каже, кішці купую найкращий корм, найдорожчий! А я сиджу і думаю – а я дітям все життя беру, що подешевше, вічно щось економлю, вигадую, щоб звести кінці.

Моєї свекрухи не стало рівно рік тому, і, мабуть, її відхід справив враження на її старшу сестру. Олена Петрівна раптом відчула самотність. Вона бачила, як ми останні дні виходжували свекруху, ймовірно, дивлячись на це, вона вирішила, що гроші – це непогано, але все одно, в кінці життя людину хтось має обійти. І краще, якщо це буде хтось не зовсім сторонній і байдужий.

З грошима і майном у тітки Олени проблем немає: у неї дві квартири – в одній вона живе, іншу здає. Жити вона звикла на широку ногу, ні в чому собі не відмовляючи. При цьому про нас вона ніколи не пам’ятала, ніколи навіть словами не привітала, а тепер приїхала на день народження, квартиру обіцяє в подарунок.

Мало того, що кожен день дзвонить, так ще й в гості напрошується. І досить-таки наполегливо: «Ах, в суботу вас не буде? Тоді я в неділю заїду! Я ненадовго, на пів годинки все». Це спілкування мені вже в тяжкість, але чоловік вважає, що я повинна з нею спілкуватися. І все заради квартири. Чоловік каже, якщо вона залишить нам свою квартиру, ми і самі забезпечені будемо на все життя, і дітям вистачить, і внукам ще дістанеться.

А що такого – слухати по кілька годин на день його літню тітку? Він мені так і заявив – ти теж щось можеш зробити для сім’ї! Ти думаєш, мовляв, мені легко гроші заробляти? Ні, я теж багато чого роблю через «не хочу». І дзвоню, і посміхаюся, і струнко стою перед клієнтами – думаєш, це дуже приємно, чи що? Ні, але я терплю. І ти потерпиш.

Але це вже переходить усі межі. Тут підлогу мила, чую – телефон дзвонить. Подивилася – тітка Олена, звичайно ж. Ой, думаю, це надовго, не буду брати, нема часу мені зараз говорити, та й руки мокрі. А через п’ять хвилин чоловік дзвонить: «Там тобі тітка додзвонитися не може, ти де, чому слухавки не брав береш?».

І так постійно, я вже втомилася. Але ж ніде немає гарантії, що та квартира нам дістанеться, адже поки далі обіцянок з боку тітки справа не пішла. Що їй заважає зробити заповіт чи дарчу, щоб ми були впевнені.

Але чоловік вірить, що іншого варіанту просто немає, у тітки Олени інших родичів немає. А мій життєвий досвід мені підказує, що не варто просто так вірити людям. Що робити в цій ситуації, я не знаю. І квартиру шкода втрачати, і не хочеться час надарма витрачати на поки що порожні обіцянки.

Фото ілюстративне – rakovski.

facebook