Відколи свекруха занедужала, то продала свою хату в селі, а сама переїхала жити в місто до нас.
У матері мого чоловіка ще рідна донька є, але живе Валентина аж в Одесі, вона сама з чоловіком у своєї свекрухи живе, але їй дуже пощастило, адже батьки її чоловіка дуже хороші, він у них один син, тому вони все для нього стараються і вона живе, як принцеса.
Звісно, зовиця маму доглядати не збиралася, мовляв, куди я її до свекрухи візьму.
А ми з Дмитром жили ближче до матері, в Києві, тому якось вирішили, що вона перебереться до нас.
Маємо ми двох доньок 11 та 13 років, квартира у нас трикімнатна, тому дівчатка перебралися в одну кімнату, а іншу звільнили для бабусі своєї.
Я не можу сказати, що свекруха у мене дуже вибаглива, вона спокійна, мовчазна, ніколи зайвого не попросить і не скаже, тому зайвих труднощів я не мала, як таких, але готувати, прати та прибирати ще після однієї людині, важко, що не кажи.
Але свекруха хату свою відразу продала, вона так вирішила сама, гроші віддала Дмитрові, сказала, хай береже для доньок наших, для онуків її. Мовляв то така плата, що вона живе з нами.
Зрозуміло, що Дмитро матір не за гроші привіз, але цю суму ми всю взяли, адже зрозуміло, що матір вже й нам доглядати, бо більше немає кому.
Відколи мати живе з нами, Валентина рідко приїжджає, вона зайнята постійно, у неї завжди купа якихось проблем.
А нещодавно вона приїхала до нас зі своєю сім’єю: чоловіком та синами двома.
У зовиці якісь справи були і їх на день народження запросила начальниця колишня, яка в столицю переїхала і Валентина не хотіла втрачати з нею зв’язок, так, як розуміла, що з такою впливовою людиною краще гарно дружити.
Приїхали наші родичі десь після обіду, я відразу накрила стіл, приготувала чимало страв. Був і борщ, і вареники, я й грибочки відкрила, напекла пирогів, загалом все, що могла приготувала, адже близькі родичі приїхали.
Вони повечеряли, лягли спати в кімнату наших доньок, ми їх на ніч до себе забрали, їм постелили матраца, а гостям чисту постіль у їх кімнаті.
А вранці теж довелося мені сніданок готувати, адже гості встали лише в 10 годин, поснідали, у ванній по черзі години дві сиділи, потім поїхали на день народження.
Наступного ранку знову я годувала всіх, так втомилася, бо в квартирі багато людей, а все на мені, доньки правда мені гарно допомагали, та все ж.
Потім молодь поїхала Київ роздивлятися, відпочивати, зовиця зі своїм чоловіком тільки й з мамою сидить.
Ні обіду, ні вечері Валентина не зготувала.
Але коли вони поїхали всі, я така щаслива була, так втомилася прислужувати їм і жити з дітьми в одній кімнаті.
І все б нічого, та зовиця, як завжди до мене приїхала з порожніми руками.
Вона завжди так приїжджає, у неї навіть розуміння не має щось колись привезти нам, хоча вони люди багаті, багатші за нас.
Я вже про нас мовчу, але ж матері можна хоч щось привезти, вона так чекала її, так чекала. Хоча б якось халатика матері купила, але ж ні. Як так можна?
Зате Валентина не раз нагадувала, що мама нам гроші за хату віддала, я розумію добре на що вона натякала мені.
Я так не люблю, коли вони приїжджають, дуже втомлююся, рахую їх наглими людьми.
А оце на днях знову зовиця подзвонила мені, мовляв дітям дуже сподобалося в Києві гостювати, в них школа закінчується скоро, тому вони з ж дітьми знову приїдуть до нас, а як відпустку вийде взяти, то й на місяць.
Я тепер не знаю, для чого мені такі гості. Не хочу, щоб вони їхали до нас. Але як їм про це сказати?
Не хочу сваритися з ріднею? Але чи потрібна вона мені така рідня?
Фото ілюстративне.