Нещодавно я дізналася, що мій батько вирішив продати дачу. Причому, дізналася випадково – в магазині зустріла сусідку по дачній ділянці. Я туди останнім часом майже не їжджу, там лише батько зі своєю новою пасією відпочивають.
– А ви знаєте, що ваш тато продає будинок і ділянку? Лесю свою на море хоче відвезти, сказав – вона за все життя ніде не була, моря ніколи не бачила, він повинен їй показати світ.
Я була ошелешена почутим: у дочки рідної і онуків – ні кола ні двора, про поїздки і не мріємо. А він невідомо кого на море хоче звозити! Якби знала все це наша матуся, вона б не витримала.
Леся, а точніше, Олександра Петрівна, нова дружина мого батька. Мами не стало шість років тому, і батько дуже важко пережив це. Настільки важко, що боялися залишати його одного – з мамою вони були дуже близькі. Але і сидіти невідлучно біля батька тиждень за тижнем я теж не могла. У мене сім’я, справи, діти. Тут і підвернулася сусідка по квартирі – та сама Олександра Петрівна, яка охоче пообіцяла доглянути за батьком. Навіть грошей не хотіла за це брати – ну як же, мовляв, я просто так, від душі, по-сусідськи.
Я все ж вмовила її приймати в рахунок оплати символічну суму – так все-таки спокійніше, що взяті на себе обов’язки жінка буде сумлінно виконувати.
Мама цю сусідку добре знала! І мені про неї розповідала історії. Саме ця Леся якось сказала нашій мамі в пориві відвертості: «А я мрію бути в старості самотньою». І не дивно. До неї в двокімнатну квартиру спочатку син дружину привів, дитину народили, а потім і дочка з двома дітьми після невдалого шлюбу повернулася.
Так вони семеро в двійці жили, на сорока п’яти квадратних метрах. А головне, не знаю, на що. Не здивуюся, якщо всі вони чекали на материнську пенсію!
Олександру Петрівну весь будинок бачив вічно поспішаючою і обвішаною колясками, дітьми, сумками з картоплею і іншими продуктами. В її квартирі постійно стояв шум і гам, бігали діти, лаялися дочка з невісткою. Тому я сама запропонувала Олександрі Петрівні перебратися в квартиру до батька. Місця в його чотирикімнатній квартирі було більше, ніж достатньо.
І на перший погляд все владналося чудово: енергійна Олександра Петрівна пекла пиріжки, прибирала квартиру, говорила про все без угаву, витягала батька на прогулянки. Їх дружба міцніла з кожним днем. На день народження батько подарував Олександрі Петрівні шубу, першу в її житті – і я навіть зовсім не була проти. Я щиро була вдячна цій жінці, за те, що повернула батька до життя.
Батько якось підтягнувся, посвіжів, прийшов в себе. Я відмовилася від спадщини за мамою в його користь – на той момент мені здалося, що так правильніше. Сказала йому про це, він знизав плечима – як хочеш, мовляв. З мамою вони жили добре. Чотирикімнатна квартира, добротна дача – а по суті, заміський будинок зі зручностями, гараж, машина – майна було досить.
Тепер я розумію, що це була моя помилка. Бо незабаром після вступу в спадщину батько заявив мені, що одружується. На кому, вгадувати довго не довелося – звичайно, на своїй компаньйонці, Олександрі Петрівні.
Загалом, тітка грамотно розкрутила його по повній програмі! А ми з дітьми залишилися в дурнях. Батькові і невтямки, що його «Лесеньці» потрібен зовсім не він, а його майно. Але він про неї і слова поганого не дає сказати! Я кілька разів намагалася відкрити йому очі, але яке там!
То ж коли вони одружувалися, на весілля я демонстративно не з’явилася, і ось уже років п’ять ми практично не спілкуємося. Батькові сімдесят п’ять, він досі носиться зі своєю шістдесятитрирічною «Лесенькою», ні дочкою, ні онуками навіть не цікавиться.
За останні роки в моєму житті теж відбулися не дуже приємні зміни. Я розлучилася з чоловіком, розділила майно, взяла кредит вже на себе одну. Тягну квартиру, та ще й двох дітей. Старшому на наступний рік поступати, але на це грошей немає зовсім. А дід везе Лесеньку на море.
Навряд чи моїй мамі сподобалося б те, як її чоловік розпорядився спільно нажитим майном, обділивши рідну дочку і онуків на користь колишньої сусідки… Ніколи б не подумала, що так може бути. Я не розумію свого батька.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
