fbpx
Життєві історії
На дачі у свекрухи все літо працювала я. А коли ми зібрали урожай, свекруха все віддала своєму молодшому сину і його дружині. Вона завжди ставиться до них краще, ніж до нас. Тому ми з чоловіком сказали, що більше на дачу ми не поїдемо

У моєї свекрухи два сина і, відповідно, дві невістки. Але чомусь свекруха робить між нами дуже велику різницю. Вона віддає перевагу дружині молодшого сина. Називає її Оленочкою і в приклад мені її ставить постійно. Хоча, я вважаю, що незаслужено.

Ми живемо в квартирі, яка мені дісталася від бабусі, а Олена з чоловіком знімають однокімнатну квартиру в тому ж будинку, де живе свекруха. Я працюю, а Олена сидить вдома з дитиною. Ми допомагаємо свекрусі у всьому, а брат мого чоловіка, Ігор, постійно тільки у мами гроші просить.

Допомога свекрухи полягає не тільки в грошах, які старший син, тобто мій чоловік, дбайливо підкидає матері щомісяця. Ми з чоловіком постійно кудись когось возимо своєю машиною: то Олену з дитиною в лікарню, то свекруху на дачу з розсадою, то тітку Галину, сестру свекрухи, на вокзал. А дача – це взагалі окрема тема.

Ми веземо туди свекруху, Олену з чоловіком і дитиною, двох собак, розсаду або добрива. Працюємо на дачі теж переважно ми з чоловіком, ну іноді і свекруха. А Олена з чоловіком і сином розважається, відпочиває, книжки читає, лежачи в гамаку. Свекруха і сама Олена відговорюються тим, що за маленькою дитиною потрібно дивитися. Хоча хлопчик вже перший клас закінчив, він цілком може гратися самостійно і немає необхідності ходити і щомиті за ним дивитися.

Найбільш образливо те, що я не буду для свекрухи хорошою, скільки б не старалася. Адже вся ця нескінченна робота на дачі мені абсолютно не потрібна. Ми з чоловіком заробляємо дуже гідно, нам набагато легше купити і картоплю, і огірки і полуницю. Хоча купувати і так доводиться, тому що практично все, що вирощується на ​​дачі, йде Олені з чоловіком і свекрусі.

Свекруха не соромлячись накладає Олені повні сумки: – Ой, полунички зібрала тазик, це онукові, а ми обійдемося. Огірочки не чіпай, я Олені спакувала, їм потрібніше, а ви і самі все можете купити. Картоплі молодої я тільки Олені назбирала, а ви почекаєте.

Свекруха права в одному: Олені дійсно потрібніше. Але могла б жінка вже і роботу знайти, дитина вже давно виросла. А ще, могла б і сама допомагати на городі, раз ягоди, овочі і зелень потрібні їй.

Після того, як мені навіть кропу взяти не дозволили, бо Олена вирішила насушити зелені на зиму, я не витримала. Сказала чоловікові, що ноги моєї більше на дачі не буде. Ні в якості безкоштовної робочої сили на благо Оленки, ні в якості перевізника. Чоловік мене підтримав, йому на все це теж дивитися набридло. Та й прикро. Одні відпочивати приїжджають, інші – гарувати.

Що після цього почалося – не передати словами. Нас з чоловіком звинуватили в егоїзмі, черствості і ліні. Мовляв, ми знахабніли, працювати не бажаємо.

Ми перестали їздити, відповідно свекрусі важко добиратися на дачу. От вона і почала наполягати, щоб мій чоловік давав братові машину, щоб вони могли комфортно добиратися на дачу.

А якщо ми не погодимося, то вона напише дарчу на свою квартиру і дачу на брата чоловіка, а йому не дістанеться нічого.

Тут вже і чоловік вийшов з себе, добре, нехай роблять, як знають, тільки б потім мама не пошкодувала про рішення, братик може і їй самій на двері вказати, куди вона після цього піде. Свекруха подумала і подарувала молодшому синові тільки квартиру, з дачею вирішила почекати. А мій чоловік перестав щомісяця спонсорувати мамі надбавку до пенсії, все одно ці гроші забирав брат.

Минуло пів року, дзвонить свекруха і скаржиться, молодший синок і його дружина вказали їй на двері. Просить, щоб ми перевезли її речі на дачу, а в квартиру вселяється молодший син з Оленою, яка зараз чекає другу дитину. Матері речі перевезти звичайно допомогли, благо літо, але взимку на дачі абсолютно неможливо жити: будиночок без ремонту, опалення немає.

Ми з чоловіком порадилися і взяли однокімнатну квартиру в кредит, в ній поки що буде жити свекруха. Вдячності від неї ми так і не дочекалися. Вимагала недавно нову квартиру на її ім’я переписати, а то, мовляв, не порядок: вона там не хазяйка. Чоловік відмовився, тому що у мами вистачить розуму і її відписати на молодшого синочка і його дружину.

Образилася, але мовчить, жити їй все одно ніде. А ще подейкує, що треба розсаду ставити пророщувати: скоро на дачу, а дитині вітаміни будуть потрібні. Ми відразу сказали – на нас в дачно-городній епопеї тепер нехай не розраховує.

Фото ілюстративне – dhoz.

facebook