fbpx

На 14 січня я покликала додому гостей, ми добре посиділи. Коли вже майже всі розійшлися, я пішла на кухню мити посуд і почула випадково розмову невістки з її батьком. Сват оглядав наше подвір’я, хвалив, але сказав, що стара хата некрасиво дивиться, її потрібно знести

У мене день народження 14 січня, в цьому році я відзначила 55-річний ювілей. Спеціально через це приїхала з Італії, хотіла побути в цей день вдома з найріднішими людьми. Взяла я відпустку, накупила гостинців, і вирушила додому.

В аеропорту мене зустрів син, я в минулому році подарувала йому машину – нову, з салону. За ці гроші можна було в обласному центрі квартиру купити, але мій Юрко мріяв з дитинства про автомобіль і я вирішила його потішити.

Сина я ростила сама, його батько пішов від нас, коли Юрі було чотири роки, тата він практично не пам’ятає. Добре, що моя мама мене дуже підтримала, а то я й не знаю, як би ми впоралися.

Жили ми в старому будиночку, який давно потрібно було відремонтувати, але грошей не було. Я працювала в нашому сільському медпункті. Одного разу двері відчинилися і до нас прийшла пані в дорогій шубі і зі шлейфом фірмових духів. Я впізнала Галину, свою сусідку, лише після того, як вона заговорила до мене.

Вона і справді дуже змінилася, її важко було навіть впізнати, я не бачила її років 6, відтоді як вона поїхала в Італію. Галина принесла мені пачку італійської кави і ми почали розмовляти. Вона з таким захопленням розповідала про своє нове життя, що я теж вирішила поїхати. Сусідка пообіцяла, що зустріне мене, з житлом на перший час допоможе, роботу підшукає.

Я не вагалася, бо розуміла, що я зможу таким чином допомогти і собі, і синові. Йому на той час вже виповнилося 17 років, він якраз поступив в технікум і поїхав вчитися в обласний центр. Мама мене підтримала, пообіцяла, що пригляне за сином, бо розуміла, що допомоги нам чекати нема звідки.

Всі зароблені гроші я складала, а коли назбирала певну суму, почала будувати будинок. Син до того часу став вже зовсім дорослим, він вдало розпоряджався моїми грошима, і вже за 6 років у нас на подвір’ї був новий будинок.

В нього заселився лише син, мама не хотіла переїжджати з нашої старої хати, казала, що вона вже звикла. А три роки тому мами не стало. Через рік син надумав одружуватися, привів додому невістку.

Дівчину звати Тетяна, я бачила її багато разів, коли син виходив до мене на відеозв’язок. Я їм весілля гарне зробила, практично все оплатила я сама, навіть сукню нареченій купила тут в Італії за 600 євро, бо мої свати сказали, що грошей на весілля у них немає.

Після одруження молоді стали жити в новому будинку, а я повернулася на роботу в Італію, синові машину купила – здійснила його заповітну мрію.

А на початку грудня не стало моєї синьйори, в якої я працювала останніх кілька років. Я вирішила, що поїду додому, відпочину, побуду з рідними, відсвяткую свій ювілей і повернуся по святах шукати нову роботу.

Так і зробила. От тільки таким довгим моїм канікулам діти не зраділи, особливо невістка. Вона весь час мовчить, зранку навіть не привітається, я себе в своєму будинку чужою почуваю.

На 14 січня я покликала додому гостей, ми добре посиділи. Коли вже майже всі розійшлися, я пішла на кухню мити посуд і почула випадково розмову невістки з її батьком. Сват оглядав наше подвір’я, хвалив, але сказав, що стара хата некрасиво дивиться, її потрібно знести.

І тут невістка каже – а де, мовляв, житиме свекруха, коли надумає повернутися? Я як це почула, мені так прикро стало. Виходить, що я стільки років працювала заради будинку, а жити в ньому не буду?

Квитки в Італію я вже купила, вилітаю після Йордану. Буду тепер заробляти собі на житло, бо нарешті все зрозуміла – діти хочуть жити окремо, я їм не потрібна.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page