Біля моєї мами живе старенька сусідка. Бабусю Одарку я пам’ятаю ще з дитинства, але зараз живу в місті вже багато років, тому останнім часом і не бачила її, знаю лише від мами, що до неї рідко приїжджають її діти, в селі їх майже ніхто не бачив, хоча вони живуть не так вже й далеко, в місті, яке за 27 кілометрів від материної хати.
На початку вересня я приїхала до мами, ми допомагали їй копати картоплю, збирати врожай. Приїхали усім сімейством, ми з чоловіком ще й діток взяли, щоб відпочили в бабусі, погралися на свіжому повітрі.
Ми викопали картоплю мамі, вже збирали її в мішки. підійшла бабся Одарка і стала скаржитися на життя: діти до неї не довідуються, їй так важко самій, всі в селі картоплю викопали, а вона не може, важко їй, стала скаржитися, що цього року на городі залишить все так.
Мама приготувала нам вечерю, ми поїли і згадали з чоловіком стареньку сусідку, стало шкода нам її. Город у неї невеличкий, там тої картоплі нам на пів дня. Вирішили, що ще залишимося в мами на день.
Вранці взяли відра і пішли до сусідки. Чоловік картоплю копав, я вибирала, бабуся сиділа на лавці біля нас. Потім прибігли діти, стали метушитися, принесли нам компоту, який мама моя приготувала.
Справилися ми швидко, а ввечері моя мама напекла пирогів, накрила стіл, ми ще й бабусю до себе запросили. Після вечері ми поїхали додому.
А вранці мені подзвонила мама, сказала, що до неї сусідка знову приходила, сказала, що діти їй потоптали малину і полуницю, тепер вона ще матиме мороки через нас. Мама сказала, що старенька була незадоволена дуже, виказувала її, що в нас дуже невиховані діти, і мені потрібно краще дивитися за ними.
Мені було прикро, адже нічого діти там не робили, малина не зламана були, вони трішки побігали біля нас та й все. Я сказала, мамі, щоб не брала до уваги, адже вона теж засмутилася.
А минулих вихідних ми знову приїхали до мами. Викопали моркву та буряки. І знову до нас підійшла сусідка і, як нічого й не було, стала скаржитися, що у неї морква залишилася, земля суха і викопати її вона не може. Ми у відповідь мовчали, і вона вже сама стала просити у нас, щоб ми їй допомогли.
Я сказала, що ми втомилися і скоро їдемо додому. Більше допомагати їй я не хочу. Тепер розумію, чому до неї не хочуть їхати діти.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
