Я одружена з Юрієм вже кілька років, у мене це другий шлюб. Син від першого шлюбу, Олександр, живе з нами. У цьому шлюбі народилося ще двоє дітей, теж хлопці – Михайлик і Антон.
Мій чоловік, Юрій, чудова людина, любить всіх дітей. Він не поділяє на своїх і не своїх. Можливо, що саме за це я його і полюбила. Колишній чоловік Степан теж не живе один, він теж вдруге одружився, в шлюбі діти народилися, теж два хлопчика.
Аліменти чоловік не платить, ми так домовилися з самого початку. Коли є можливість, колишній чоловік перекидає гроші на мою картку, попередньо зателефонувавши. Цікавиться, звичайно, що нашому синові необхідно, скільки це коштує грошей, довго запитує що й до чого. Але, якось мляво, без особливого бажання. Зайвий раз не подзвонить синові, не заїде.
І якось ніколи не піднімався в стосунках грошове питання – аліменти. Є гроші, немає грошей – це не повинно стосуватися дітей, і відносин дорослих людей, колишніх родичів. Але ось моя колишня свекруха, яка дуже любить старшого онука, підняла це питання сама.
Минулого тижня ми з старшим сином заїжджали до бабусі. Моя колишня свекруха запитала, чи є у внука на осінь взуття і курточка. А потім уточнила, скільки Степан перераховує на сина. Мені навіть незручно стало від цього питання.
Не хотілося відповідати. І навіть виходячи з того, що я не підраховувала скільки дає грошей колишній чоловік. Другий чоловік непогано заробляє, і Олександр ні в чому не потребує. Свекруха запропонувала мені присісти, приготувала стіл для чаю.
Поки свекруха готувала чай, з виразу її обличчя я помітила, що вона щось важливе знає, і хоче зі мною цим поділитися. І ось Валентину Петрівну прорвало, вона стала мені розповідати те, з чого все і почалося. Люба – нова дружина Степана, набагато молодша за нього. Занадто багато чого хоче від Степана, і дуже рада, що він немає аліментів.
Я стала прислухатися, що мені каже свекруха. Вона просила мене поставити перед Степаном питання, щоб він щомісяця перераховував аліменти на сина. На моє запитання – навіщо це, і ми не потребуємо. Вона відповіла, що зараз може і ні, вони вам непотрібні, і добре. А гроші синові знадобляться потім. І каже – складай гроші, зайвими не будуть. Сашка виросте, бабусю добрим словом згадає.
Залишаючи дім свекрухи, я подумала, що треба дякувати Богу за мудрість цієї жінки. Пощастило Олександру з бабусею.
Я для неї всього лише колишня невістка, а вона так щиро піклується про нас з Сашком. Зараз такі доброзичливі стосунки – це велика рідкість.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
