Дочка прийшла минулого тижня до мене, дивлюся, курточка нова на ній. Питаю, купила, чи що? Так, відповідає, купила, як тобі вона?
Ну, я людина така, що говорити неправду не буду. Чесно їй сказала – мені не подобається. І колір не її, і сидить погано. Ти розмір, питаю, який взяла? Тобі явно мала, як на барабані натягнута. Треба було брати на пару розмірів більше, ну, або стрункішою стати трохи, їсти потрібно менше.
Я сказала, що думаю, нічого недоброго на думці не мала, а вона бачу засмутилася, дивлюся, аж очі вологими стали.
Аліна моя взагалі одягатися не вміє. Як купить щось – ну, хоч стій, хоч падай. Я їй кажу, ти на людей подивися, он на дочку моєї подруги Юлі зверни увагу, на Лідочку подивися! Ось у кого можна було б повчитися і за собою стежити, і одяг підбирати. А дочка мені – мамо, каже, ти живеш на мої гроші, при цьому вічно приводиш мені в приклад якихось Лідочок і Олесь, не соромно тобі взагалі? Наступного разу, як до стоматолога підеш, або будинок на дачі зберешся ремонтувати, у Лідочки гроші проси. Удочери її, каже. Нехай вона тебе і утримує та допомагає тобі.
Аліні 35, живе вона окремо від мене, в своїй квартирі. Сім’ї в загальному розумінні цього слова у вона, на жаль, немає, є начебто якийсь чоловік, з яким вона мене чомусь не знайомить, і заміж за нього не збирається поки. Я підозрюю, що він вже одружений, інакше навіщо б йому ховати щось? Хоча точно сімейний статус того чоловіка я не знаю.
Аліна здогади мої безпосередньо не підтверджує, але і не спростовує. І щось таки мені підказує, що чоловік цей не вільний.
Кажу, не совісно тобі, у людини сім’я, може бути, і діти є! Так, напевно, є, невже в такому віці без дітей і не одружений, чи що, мало тобі? Навіщо гріх на душу брати. А якщо дружина дізнається?
А вона мені знову – ну йди, каже, знайди його дружину, повідом їй. Розкажи все про рідну доньку чужій людині. Чиясь чужа гіпотетична дружина тобі ближче, я розумію, вона ж потім, якщо що, утримувати тебе буде, комунальні тобі оплатить, ремонт доробить на кухні. Давай! Поки все це на мої гроші відбувається, але я можу і припинити всі оплачувати. Я ж тобі чужа.
І що ось з нею будеш робити? Я вже згодна, щоб дочка просто народила, хоча б від цього свого чоловіка, чи що, раз черги женихів немає. Але дитини Аліна для себе теж не хоче. А адже вік вже ого-го. Звичайно, по телевізору зараз говорять, що і сорок не вік, а одна зірка і в п’ятдесят п’ять народила. Але навіщо такі крайнощі вважає моя донька.
Звичайно, це питання дуже турбує мене, я ж мати. Хочеться ще встигнути потримати на руках онука. Раніше люди і правнуків виростити встигали, але тепер про це вже навіть не йдеться мови.
Все треба робити вчасно. Особливо в тому, що стосується народження дитини. Ресурс організму не нескінченний ж. Поки є здоров’я, треба закрити це питання. У будь-якому випадку один малюк все одно потрібен кожній жінці! Народила, маєш дитятко – і працюй далі, навіщо відкладати. Я он у двадцять шість народила, саме те, я вважаю – не рано і не пізно. І попрацювати встигла, і до дитини, і після.
А донька моя спочатку відмахувалася від мене, потім сердитися стала. А тепер мені заявила – а хто, каже, тебе утримувати буде, якщо я в декрет піду, ти подумала? Будеш жити на свою пенсію, сама, хорошу їжу їсти тільки у свята, одяг старий доношувати. Так що сиди, каже, мамо, мовчки! Радуйся, що у тебе є те, що ти маєш. І на дозвіллі сядь і порахуй, хоча б для загального розуміння, скільки все це коштує.
Треба сказати, що Аліна дійсно забезпечує мене від і до. Платить за квартиру, регулярно замовляє доставку продуктів, оплачує ліки, записує до платних фахівців на огляд. Крім того, займається ремонтом моєї квартири і дачі, дає їй грошей на зуби, купує одяг і взуття. Один раз на рік відправляє в гості до родичів в регіон, забезпечуючи поїздку матеріально: і квитки, і подарунки рідні, кілька разів вивозила матір за кордон і брала путівки в хороший санаторій, бо в мене спина.
Якщо мені щось треба, дочка тут же, ні слова ні кажучи, дістає гаманець. У неї хороша стабільна робота, дуже гарна зарплата, що дозволяє не тільки жити самій на гідному рівні, а й маму забезпечувати трохи.
Тільки ось раніше вона ні слова не говорила про гроші, а зараз щодня згадує мені про них, виказує все, що купила мені. Але я ніколи у неї нічого не просила, це її ініціатива, вона сама вирішує за мене все.
Але хіба вона через мене не влаштувала своє особисте життя? Хіба я у всьому винна? Мені тепер сумно постійно, хіба моя вина в тому, що в Аліни немає сім’ї і у мене внуків? Чи можу я ще виправити щось?
Фото ілюстративне.