Я багато часу думала, довго вагалася перед тим, як написати сюди. Але бачу, що люди дають гарні поради у важкі моменти життя, допомагаючи вирішити життєві негаразди, з яких сам не можеш знайти вихід. Тому напишу і свою історію, можливо, і сама знайду тут розраду.
Тато й мама мої не багаті зовсім були, щоб не сказати бідні. Жили в невеличкій хатині, тому з чоловіком, після заміжжя, ми стали жити в його батьків, моїх свекрів, у Олега була ще сестра Тетяна, але вони з чоловіком жили окремо від батьків, мали своє житло.
Батьки Олега, хоча жили в селі, але були людьми досить таки заможними. Батько будував людям будинки, працював в колгоспі разом з матір’ю, а ще вдома тримали велике господарство.
Ми з чоловіком теж працювали: він на заводі, а я нянечкою в дитячому садочку. Ми завжди в усьому допомагали батькам чоловіка, вони нічого ніколи не робили без нас. Ми з Олегом все робили на городі, самі пасли декілька разів на місяць корів, допомагали по господарству.
Я сама щороку за свої гроші купувала вугілля на зиму, щоб було тепло у хаті. Але свекри рахували, що все це їх, бо на їхньому обійсті. Молоко здавали, свиней продавали, і всі гроші, які мали за свою працю віддавали доньці, адже понад усе хотіли саме їй допомогти.
Свекри завжди говорили, що ті живуть в маленькій квартирі, а у них двоє дітей, тож потрібно купити земельну ділянку і допомогти будуватися, бо ми живемо у всьому готовому, а вони тісняться там.
А потім народила донечку, а через два роки синочка. Сиділа чимало років вдома, тому ще більше робила все по господарству. Я людина не лінива, я завжди працювала, повірте, вдома стільки всього робила всього, що люди навіть на роботі не втомлюються так, як я втомлювалася сидячи вдома.
Хочу підмітити окремо, що з першого дня мати Олега сказала, що у нас все буде окремо: харчі і продукти. Моїм дітям свекруха жодного разу не насипала їсти, навіть коли я вже стала ходити на роботу.
Свекри мої завжди їли, що мати приготувала на кухні. А мої діти поруч ходили голодні, чекали, коли я прийду, щось приготую і нагодую їх. Вони за всі роки добре зрозуміли, що навіть коли бабуся з дідусем щось їдять, у них нічого просити краще не треба – мало того, що нічого не дадуть, а лише докоряти будуть, мовляв у вас мама є, от і нехай вас годує. Ось таке було відношення, здавалося б рідних людей.
Ми з чоловіком люди спокійні, Олег дуже поважав батьків і ніколи не перечив їм. А я теж мовчала, бо жила в чужій хаті.
І всі ці роки усі гроші віддавалися доньці. Тетяна приїжджала на свята, привозила батькам смаколики. А, натомість, додому везла пачки грошей.
Так минуло 15 років, і всі ці роки свекри дуже не любили мене. Вони постійно докоряли мені, говорили, що гіршої невістки годі й знайти, ще й людям в селі постійно скаржилися на мене.
Я сказала Олегові, що далі такого життя не хочу, з мене досить. Ми продали свій “Москвич”, свої обручки, позичили трохи в родичів грошей і купили маленьку стареньку хатину навпроти батьків чоловіка.
Це і була наша помилка, краще б далі купили. Ми переїхали, запросили родичів та батьків відсвяткувати переїзд, усі прийшли, а Тетяна з свекрами не прийшли, і нічого нам не подарували, хоча грошей їм вистачає, хоча ми з чоловіком запрошували їх.
А потім батьки Олега мало не щодня ходили до нас: як не одне зробити, то інше. Вони звикли постійно, що ми все їм робили і зараз постійно командували нами. А сусідам розповідали, що ми нічого їм не допомагаємо. Хоча люди ж бачать нас постійно на городі, тому мовчали, лише одна головою махнула в бік свекрухи і сказала:
– Надіє, невже так можна? Я доньки твоєї рідної на городі жодного разу не бачила за ці роки, лише Олега з дружиною, – мовила того разу сусідка.
Але свекруха не вгавала. Я, коли вже жила в своїй хаті, то сама якось сказала:
– Вам зараз син лише все допомагає, просіть трохи доньку й зятя про допомогу.
А вона мені у відповідь докірливо так:
– Я й сина ростила для того, щоб допомагав. А хто мені ще має допомагати, якщо він поряд живе? Тетяна живе далеко, вона не може приїжджати часто, у неї сім’я. Якби вона жила близько, то щодня ходила б до мене.
Батьки Олега заповіт склали на двох дітей, але гроші, як завжди віддавали доньці.
Першого не стало свекра. Хата була оформлена на нього, тому потрібно було вступати у спадок. Тетяна приїхала, правда, відразу. Адже за життя батьки її допомогли купити земельну ділянку, побудувати великий будинок. Один син її за кордоном живе, інший в столиці, своя велика квартира у нього. Та хата, особливо, їм і не дуже потрібна вже, вони люди добре забезпечені.
Написала відмову від хати і матері сказала так зробити. Хату оформив Олег мій на себе, ми за це заплатили майже 20 тисяч гривень, бо там ще на землю документи були не всі, прийшлося різні довідки збирати у нотаріуса, а це в наш час не дешево.
Зараз ми з Олегом вже самі немолоді, він часто недужає, йому вже важко ходити. Свекрусі 86 років, вона постійно лежить, ми вже давно забрали її у свою хату. Діти наші живуть в столиці, далеко від нас. Весь догляд за свекрухою на мені.
Як я розповідала, що хатина у нас старенька, колодязь на вулиці, літня кухня не опалюється. Пральна машинка у мене теж стара. Щоб прати одяг, я з колодязя ношу воду, потім руками полощу, виношу воду на вулицю. І все це в літній кухні, там холодно дуже.
За лежачою матір’ю чоловіка взимку мені доглядати дуже важко, я за стільки років вже втомилася.
А у Тетяни всі зручності в домі є. Якось я попросила Олега, щоб він подзвонив сестрі, сказав, щоб забрала матір до себе хоча б на зиму, бо мені важко дуже, у нас навіть туалет на вулиці, тому мені потрібно все виносити і мити.
Але Олег дзвонити не хоче. Каже, що його рідна сестра не погодиться на це, бо хата батьківська дісталася нам, то й ми маємо доглянути матір.
А я рахую, що це дуже несправедливо. Вони стільки грошей у батьків забрали, то теж мають доглядати матір. За ті гроші, що свекри давали Тетяні за життя – можна 5 хат таких було купити, але ж в цьому ніхто не зізнається, бо грошей батьки не казали скільки доньці віддавали, зате постійно цією хатою докоряють мені.
Олег дзвонити Тетяні не хоче, не хоче сперечатися з сестрою, а вона рідко приїжджає до нас і жодного разу не запропонувала забрати матір до себе.
А я тепер і не знаю що робити. Самій їй зателефонувати? Чи далі тягти все на собі, але не псувати відносини з родичами? Як зробити так, щоб зберегти стосунки з близькими людьми, щоб було по-справедливості, по-людськи?
Фото ілюстративне.
