fbpx
Життєві історії
Ми живемо в приватному будинку, свекруха на першому поверсі, ми з чоловіком на другому. Свекрусі не подобається, що ми замикаємо свою кімнату на ніч, вона звикла, щоб все було так, як хоче вона. Я неодноразово просила чоловіка задуматись над тим, що нам потрібне власне житло. Та чоловік категорично відмовляється. Каже, що його мама завила, що якщо ми з’їдемо зараз від неї на квартиру, то вона свій будинок нам не залишить

Ще до весілля я зрозуміла, що з свекрухою мені буде не просто. Мама чоловіка дуже специфічна жінка, яка звикла, щоб все було так, як хоче вона.

У мене ідеальні батьки, але чоловік сказав, що жити ми будемо у його мами, бо свекруха відразу дуже наполягала на цьому. Зараз я дуже шкодую, що погодилася, адже життя мені там немає.

Свекруха – це людина, яка постійно собі суперечить. Якщо я щось роблю, вона каже: «Приляж, відпочинь, цілий день на ногах». Варто мені полежати хоч трохи, відразу незадоволений вираз обличчя і як би ненароком кине в мою сторону: «Заміж вийшла, лежати ніколи, працювати треба». І так постійно в усьому.

Живемо в приватному будинку, свекруха на першому поверсі, ми з чоловіком на другому. Свекруха обурюється, що ми замикаємо свою кімнату на ніч, каже, що в будинку всі свої, що ми ховаємося. Але коли я сказала, що потрібно думати про своє житло, вона відразу ж говорить, що будинок великий, навіщо купувати ще один.

Кожні вихідні їдемо по магазинах за продуктами на цілий тиждень, свекруха завжди з нами, хоча я неодноразово пропонувала скласти список, що їй потрібно, а ми все купимо і привеземо. Вона мені псує настрій вже своєю присутністю, не кажучи вже про те, що музику в машині включити неможливо, їй заважає, та й не слухає вона таку, критикує.

«Кондиціонер не включайте, я застуджуються швидко», – каже відразу, як сідає в машину, але потім каже, що в таку спеку їй аж недобре стало, краще б автобусом поїхала. Наче в автобусі прохолодно?

У мене вже немає ніякого терпіння, але чоловік каже, щоб я не звертала уваги. Свекруха наполягає, що вже хоче онуків, але я не уявляю, як ми будемо спілкуватися, коли народиться дитина. Вона не дасть нічого зробити самостійно, в усе втручатиметься.

Мама радить мені, що потрібно терпіти і притиратися один до одного хоча б через будинок, який вона залишить єдиному синові, та й зараз всі мої заміжні подруги знімають житло, тому мені заздрять. Але вони навіть в чужій квартирі самі собі господині, а не так, як я.

Я неодноразово просила чоловіка задуматись над тим, що нам потрібне власне житло, ми могли б взяти квартиру в кредит, хоч невеличку, але свою. Та чоловік категорично відмовляється. Каже, що його мама завила, що якщо ми з’їдемо зараз від неї на квартиру, то вона свій будинок нам не залишить. І чоловік ведеться на це.

Я йому пояснюю, що цей будинок ще не скоро стане нашим. І кращі роки сімейного життя нам доведеться прожити під постійним контролем його мами, ніякої самостійності з нею бути не може. Але чоловік вперся, що жити ми будемо з його мамою і це не обговорюється. Як мені переконати чоловіка, що нам потрібно жити окремо?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page