Ще до весілля я зрозуміла, що з свекрухою мені буде не просто. Мама чоловіка дуже специфічна жінка, яка звикла, щоб все було так, як хоче вона.
У мене ідеальні батьки, але чоловік сказав, що жити ми будемо у його мами, бо свекруха відразу дуже наполягала на цьому. Зараз я дуже шкодую, що погодилася, адже життя мені там немає.
Свекруха – це людина, яка постійно собі суперечить. Якщо я щось роблю, вона каже: «Приляж, відпочинь, цілий день на ногах». Варто мені полежати хоч трохи, відразу незадоволений вираз обличчя і як би ненароком кине в мою сторону: «Заміж вийшла, лежати ніколи, працювати треба». І так постійно в усьому.
Живемо в приватному будинку, свекруха на першому поверсі, ми з чоловіком на другому. Свекруха обурюється, що ми замикаємо свою кімнату на ніч, каже, що в будинку всі свої, що ми ховаємося. Але коли я сказала, що потрібно думати про своє житло, вона відразу ж говорить, що будинок великий, навіщо купувати ще один.
Кожні вихідні їдемо по магазинах за продуктами на цілий тиждень, свекруха завжди з нами, хоча я неодноразово пропонувала скласти список, що їй потрібно, а ми все купимо і привеземо. Вона мені псує настрій вже своєю присутністю, не кажучи вже про те, що музику в машині включити неможливо, їй заважає, та й не слухає вона таку, критикує.
«Кондиціонер не включайте, я застуджуються швидко», – каже відразу, як сідає в машину, але потім каже, що в таку спеку їй аж недобре стало, краще б автобусом поїхала. Наче в автобусі прохолодно?
У мене вже немає ніякого терпіння, але чоловік каже, щоб я не звертала уваги. Свекруха наполягає, що вже хоче онуків, але я не уявляю, як ми будемо спілкуватися, коли народиться дитина. Вона не дасть нічого зробити самостійно, в усе втручатиметься.
Мама радить мені, що потрібно терпіти і притиратися один до одного хоча б через будинок, який вона залишить єдиному синові, та й зараз всі мої заміжні подруги знімають житло, тому мені заздрять. Але вони навіть в чужій квартирі самі собі господині, а не так, як я.
Я неодноразово просила чоловіка задуматись над тим, що нам потрібне власне житло, ми могли б взяти квартиру в кредит, хоч невеличку, але свою. Та чоловік категорично відмовляється. Каже, що його мама завила, що якщо ми з’їдемо зараз від неї на квартиру, то вона свій будинок нам не залишить. І чоловік ведеться на це.
Я йому пояснюю, що цей будинок ще не скоро стане нашим. І кращі роки сімейного життя нам доведеться прожити під постійним контролем його мами, ніякої самостійності з нею бути не може. Але чоловік вперся, що жити ми будемо з його мамою і це не обговорюється. Як мені переконати чоловіка, що нам потрібно жити окремо?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
