Ми з чоловіком Олегом разом виростили трьох дітей, і розраховували хоч на пенсії пожити просто для себе, бо за всі ці роки дуже втомилися, адже в усьому старалися для дітей, хотіли добре поставити їх на ноги.

Для цього ми з Олегом все своє життя працювали, економили на собі, і в підсумку побудували власними силами хороший, великий будинок, про який мріяли все своє життя. Ми ним дуже пишаємося з Олегом, адже стільки грошей та душі вкладено у нього.

Нам звичайно хотілося б подбати і про житло для своїх власних дітей, але на всіх трьох у нас би просто не вистачило грошей.

Ми з Олегом пропонували допомогти їм з взяттям кредиту, допомагали б, по можливості, з виплатами по кредиту, або періодично сиділи б з онуками, щоб їхні батьки могли працювати і заробляти на власне житло, адже зрозуміло, що ми дбаємо про своїх дітей, але почули у відповідь від них лише звинувачення в тому, що ми не такі турботливі батьки, як родичі їх друзів, і що взагалі ми егоїсти, і думаємо тільки про себе.

Наші діти й досі нам говорять, що ми живемо лише для себе, адже зовсім не забезпечили їх житлом, як роблять це інші батьки.

Виявляється, про що ми дізналися згодом, старша та середня дочка поклали око на наш з чоловіком будиночок. Кажуть, мовляв, поруч з ним є хороші садочки та школи для їх дітей, і що взагалі їх діткам краще рости на природі, а не в маленькій “шпаківні”, за яку вони роками ще виплачуватимуть кредит. Загалом вони все добре обдумали та розпланували.

Добре, що хоч син наш виявився менш егоїстичний, і зайнявся вирішенням квартирного питання самостійно. Вони з дружиною вирішили почекати з народженням дітей, поки не створять всі необхідні для цього умови, і зараз займаються тим, що відкладають гроші на покупку своєї власної квартири, що їм, до речі, дуже добре вдається.

На питання: а що ж робити нам – їх батькам, людям похилого віку? Дочки запропонували взяти однокімнатну квартиру в кредит, мовляв, нам багато не потрібно на старості років, а у них сім’ї молоді, і необхідно багато місця та зручностей, дбати про майбутнє своїх дітей. Зараз поки одна з них живе з чоловіком на орендованій квартирі, а друга в будинку у свекрів, і їм обом це не подобається.

Наші доньки хочуть розділити наш з батьком будинок, і жити тут на дві сім’ї, вони серйозно на це налаштовані.

Залізати в борги, або ж заробляти на власне житло, як свого часу робили ми з чоловіком – вони не хочуть. Кажуть, мовляв: «У ваш час з цим було легше з цим справлятися, умови для молодих сімей були краще, а зараз побудувати будинок власними силами практично не реально».

Ми з Олегом, щиро кажучи, відчуваємо провину за те, що не можемо забезпечити своїм дочкам той рівень життя, який їм хочеться, який можуть забезпечити інші батьки своїм дітям, а й віддавати «останні штани» у нас бажання немає. Вважаємо, що у них обох є чоловіки, які повинні про них подбати.

У підсумку ми з батьком розсварилися з дочками і не розмовляємо вже другий тиждень. Так хотілося спокійною і затишною старості, а в результаті вийшло все навпаки – суцільні сімейні сварки та непорозуміння.

Син підтримує нас з батьком, і говорить, щоб ми з чоловіком не слухалися доньок і не робили так, як вони нам говорять, а щоб самі дбали про свою старість.

Як думаєте, ми з чоловіком праві, що не хочемо переїжджати в маленьку однокімнатну квартиру, ще й кредит за неї платити, або ж мають рацію ніші дочки, які нібито піклуються про благополуччя своїх молодих сімей та просять нас поступитися їм своїм просторим будинком? Не знаю, як правильно вчинити, зізнаюся щиро, що ми з чоловіком цей будинок будували для себе на старості років.

Фото ілюстративне.