fbpx

Ми з чоловіком на дачу переселилися ще ранньою весною, я насіння накупила різного, посадили город. А на літо стала доньку кликати до себе, щоб брала онуків і приїжджала, в місті спека, важко, а тут у нас все є. Оксана вже речі стала збирати, як подзвонила їй сердита свекруха. От такого вчинку від свої свахи я ніколи не чекала

Прикро мені, що моя донька, як виявилося, вже зовсім не прислухається до мене, вона свекруху свою слухає лише.

Справа в тому, що Оксана, мабуть, знову все це літо буде сидіти в місті. Так шкода мені її і онуків. Вмовляю приїхати до нас на дачу цього літа, ранньою весною я туди поїхала сама город посадити, щоб влітку все своє свіже було.

У нас тут хороший великий будинок, прекрасні умови, всі зручності є. Та не хоче моя донька їхати і все. Боїться чоловіка одного залишити надовго в місті. І ще б не так образливо було, якби я не знала, що це сваха їй сказала, що вона має сидіти вдома і чоловіка свого глядіти.

В Оксани двоє маленьких дітей, молодшому вже скоро рік буде, а старшому онукові – трохи більше трьох. У них невеличка однокімнатна квартира на 11 поверсі міської багатоповерхівки, і  чоловік, який майже ніколи не буває вдома, який їде на роботу рано, а приїжджає, коли не буде вже пробок, пізно ввечері, поїсть і, власне, вже й спати пора.

Звичайне життя в місті, як у всіх. Деяким людям воно навіть подобається. Але в наших реаліях зараз краще і спокійніше в селі.

Минуле літо Оксана моя практично все літо просиділа з дітьми в місті.

Молодший онук тоді тільки з’явився на світ, відпустки у чоловіка не вийшло, бо сидів вдома, поки дружина була в стаціонарі, а потім трішки допомагав їй вдома поки Оксана поралася з немовлятком, а він дивився за старшою дитиною. Та й які там відпустки десь далеко, коли один годувальник на всіх?

Їх невеличку квартирку з вікнами на південну сторону цілий день наскрізь прогріває яскраве сонце. Зараз, тим паче, в ліфті їхати не дуже спокійно, тому їй навіть з прогулянками важко. Гуляли сім’єю практично тільки по вихідним, та ще в ті дні, коли чоловікові дивом вдавалося приїхати додому раніше. В інший час, коли немає світла, можуть усі разом сидіти в жаркій тісній квартирі, або гуляти без коляски йдуть, але ж то як їй важко.

А у нас же з батьком є чудова добротна дача, невеличкий заміський будинок. Ми тут зробили ремонт ще 2 роки тому, все пристаралися, провели воду.

Влітку тут у нас краса – поруч ставок, ліс, чисте повітря, сусідки за копійки продають полуницю та парне молоко, адже у нас є сім’ї, які тут цілий рік живуть. Ми з чоловіком пропонували приїхати і жити влітку тут з нами з дітьми, скільки треба.

Будинок немаленький, місця вистачить всім, батьки по черзі б приїжджали допомагати з дітьми, поруч селище, де магазин і поліклініка є, діти б дихали свіжим повітрям – але Оксана не погодилася з нами ні в яку.

– А як же чоловік в столиці один в квартирі на так багато часу залишиться? Два-три місяці то так довго, – говорить мені донька. – 130 кілометрів в один кінець – не наїздишся, навіть у вихідні.

– Ну не залишиш же ти чоловіка в місті зовсім одного? – сердито сказала Оксані свекруха. – Справа ваша, звісно. Якщо тобі так уже й прямо хочеться до батьків – їдь, звичайно, Артема мого залишай. Але я б не поїхала. Побоялася. Хіба мало що. Він у мене гарний, розумний, може його і пригледіти хтось, а ти потім ще шкодувати дуже будеш.

Ще й подруги Оксану підмовляють, мовляв, вдома сиди, тримайся чоловіка, адже без дружини вдома то зовсім не діло. Ще когось собі знайде.

Хоча мій зять Оксані каже, щоб їхала, він не проти, то вона ще й образилася на нього, мовляв, йому байдуже до неї і дійсно собі пригледів якусь.

Виходить так, що Оксана їхати не хоче, як вже я не вмовляла її. Але чого ж в таку спеку вдома сидіти? Ну невже це нормально, коли ми хочемо допомогти?

Ми з батьком ще колись давно, як купували ту дачу, мріяли обоє, що там діти наші з онуками відпочиватимуть. Щоб вивозити їх туди зі столиці на літо. А тепер, виходить, дача нікому не потрібна, крім нас?

А ми так багато сюди вклали і все це заради них. Навіть пічку невеличку батько минулого року зробив, буде тепло й взимку, якщо доведеться зимувати. Ми пропонували в цьому році навіть забрати онуків на літо на дачу без Оксани самі. Хоча діти маленькі, та ми ще з чоловіком не старі, справимося й самі не гірше. Але і такий варіант Оксані не подобається зовсім, відмовилася відразу, як ми їй запропонували.

З одного боку, їй важко, з двома дітьми щодня сидіти в чотирьох стінах непросто. Одна, без допомоги, молодша дитина починає ходити, ходити в їх квартирі, заставленій ліжками і речами, практично ніде. На вулицю вийти з двома малюками непросто. Молодший вже не хоче сидіти в колясці, діти вередують, Оксана бігає між ними в марних спробах чимось зацікавити.

На дачі всі ці проблеми можна було б легко вирішити, але їхати туди наша донька не хоче саме через слова свекрухи.

Я дуже сподівалася, що донька передумає і це літо все таки проведе на дачі з користю для себе і онуків, а та все ніяк.

Я вже до свахи дзвонила, думала вона допоможе мені. Кажу для чого ви це зробили, не про дорослого чоловіка потрібно думати в місті, а про онуків малих. Кажу з вашим сином нічого не станеться, якщо дорожить сім’єю і має розум, то триматиметься сім’ї.

Сваха на мене образилася, донька теж спілкуватися не хоче, вже й не знаю що казати кому. Та хіба я не права, хіба я комусь не вірно щось сказала?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page