Коли я виходила заміж за Ореста, я знала, що він розлучений і що в попередньому шлюбі у нього є донька. Але я не робила з цього проблеми, знала, що чоловік дитину не залишить просто так, а сплачуватиме аліменти.
Все, в принципі так і було, доки ми не купили другу квартиру, яку вирішили здавати. І тут чоловік почав платити своїй дочці від першого шлюбу, крім аліментів, ще чверть від суми оренди цієї квартири.
Відразу скажу, що зійшлися ми через два роки після його розлучення. Я з усім мирилася: його добровільні аліменти у вигляді чверті зарплати, премій і бонусів; поїздки за кордон – на перші два тижні його відпустки на рік літали ми з ним, другі – він зі своєю дочкою; повна оплата всяких логопедів і танців, зараз – школа, тобто і форма, і обіди, і додаткові заняття; їх спільні походи у всякі розважальні установи; найкращий одяг і найсучасніші гаджети.
Оресту належить половина квартири, в якій живуть колишня дружина і дитина, але після повноліття дівчинки він збирається писати на неї дарчу. Я все підтримувала, бо не вважала за потрібне втручатися у його стосунки з дочкою. Єдине, проти чого я була, це проти мого спілкування з нею.
Не бажала я бачити в нашій квартирі, яку ми купили разом після реєстрації шлюбу, чужу дитину. Чоловік прийняв мою позицію, тому за десять років шлюбу я бачила її вживу всього один раз. І той мигцем.
У нас народився син, зараз йому чотири роки. Я відразу запропонувала, щоб він подав в суд на зменшення відсотка аліментів, але чоловік відмовився. Він сказав, що у нашого сина є тато і мама, які пристойно заробляють, а там – тільки нещасна незаміжня мати дівчинки-підлітка з маленькою зарплатою. Добре, нехай. Я і з цим змирилася.
Нещодавно ми купили квартиру для сина, на майбутнє. Разом купили: в декреті сиділа моя мама, я вийшла на роботу через чотири місяці після народження дитини. І я заробляла на цю квартиру нітрохи не менше, ніж чоловік. Оформляти на дитину не стали: як і з дочкою чоловіка – тільки після повноліття.
Щоб квартира не пустувала, ми вирішили її здавати. Визначили ціну, підібрали квартирантів, домовилися про оплату на мою карту. Передоплату за перший і останній місяці я отримала в повному обсязі.
А через місяць, коли прийшла пора знову платити, переказ був на четвертину менший. Я відразу їм подзвонила, думаючи, що зараз почнуться всякі прохання про відстрочку. Але ні. Виявляється, чоловік видав їм розпорядження: переводити мені три четвертих, а ще одну четверту – на карту його колишньої дружини. Я була ошелешена таким рішенням чоловіка. Адже виходить, що він платить колишній дружині з неофіційного доходу з нашого з ним спільно нажитого майна.
Можливо, це і невелика сума, але для мене вона багато важить. Там дочка і так як сир у маслі катається: її порядний тато виплачує щомісяця стільки, скільки його колишня дружина і за чотири місяці не заробляє. Я запропонувала ділити дохід з оренди навпіл – мені і чоловікові. І нехай собі платить з своєї половини «законну» чверть. Я тут при чому? Моя логіка проста: чому я працювала, а він віддає результати цих праць своїй дитині? У мене своя дитина є.
І взагалі, батьки повинні утримувати своїх нащадків разом. А не тато все оплатить і купить, а мама незрозуміло, що там робить… Чоловік мого обурення не зрозумів. Завів свою пісеньку: дочка, батьківські обов’язки, гідне утримання, потерпи кілька років до її вісімнадцяти… Відмовився, коротше. Сказав, щоб я не лізла. Хотіла подати на розділ майна. Тоді він не зміг би без моєї згоди здавати мою половину купленої квартири. Для нашого сина купленої, якщо що.
Завела цю розмову, на що почула: добре, поділимо, але тільки після розлучення.
Довелося заспокоїтися, щоб зберегти шлюб: я хочу щоб у моєї дитини був батько. Орест взагалі хороший, не рахуючи цих заскоків на користь кинутої донечки. Я спочатку помилилася. Треба було ставити умову не про те, що я не буду бачити його дочку, а про його повну неучасть в її житті при мінімальних аліментах. Порядний він. А що мені в такому випадку робити?
Фото ілюстративне – pixabay
