Коли мого дідуся не стало, мені від нього у спадок дісталася невеличка однокімнатна квартира. Ми живемо з мамою і татом чоловіка, вони люди хороші, в усьому допомагають, а ми підтримуємо їх, нам з ними добре, хоча звісно складно жити двом сім’ям під одним дахом.
Тому ми з Олегом вирішили, що в дідусевій квартирі зробимо ремонт та переберемся туди жити, щоб краще було всім.
Хоча квартира й однокімнатна, але з гарними умовами. Там сам собі господар і ні під кого не потрібно підстроюватися. Та й свекри дуже зраділи, коли дізналися, що ми переїдемо, теж хочуть пожити на старості років самі.
А потім несподівано мені зателефонувала моя мама. Вона сказала, що її двоюрідна сестра проситься до нас, у них зараз неспокійно на окраїні Харкова і вона більше не хоче сидіти там з малими дітьми, а планує тимчасовий переїзд.
Тітці Марії жити ніде, залишиться на вулиці. Мама сказала, що потрібно пустити її до нас, звісно не безкоштовно. Вона вже говорила з нею і та сказала, що зможе платити комунальні платежі, але грошей на оренду в неї немає.
Мама дуже просила за ню, сказала, що вона добра людина, їй дуже шкода тітку Марію. А ми – її остання надія. Скоро зима, холод, а їй з дітками немає куди йти.
Я теж шкодую тітку Марію, і, можливо, я б впустила її в свою квартиру. Але що скаже мій чоловік і свекри? Виходить, що ми живемо усі на купі, а я своє житло віддала своїй тітці задарма?
Я не знаю, як правильно мені зараз вчинити? Що сказати родині чоловіка? І чи варто впускати тітку у свій дім? Вона ж не скоро зможе звідти піти. І що буде, якщо вона проситиметься і далі в нас жити?
Я навіть не знаю, що робити, бо в двокімнатній квартирі жити нам тісно вже разом.
Фото ілюстративне.