Ще коли я навчалася в інституті, батьки взяли всі свої заощадження, які збирали багато років, і купили однокімнатну квартиру, щоб коли я виросту, то щоб жила окремо.

Коли ми з Артемом одружилися, мої батьки подарували нам цю однокімнатну квартиру, щоб нам було де жити.

А ось свекруха зі свекром зовсім нічого нам не подарували. Геть нічим не допомогли нам, взагалі рідко з’являлися в нашій квартирі, та й в нашому житті.

Коли пройшли роки і мого тата не стало, то мама залишилася жити одна в своїй двокімнатній квартирі.

Не пройшло і місяця, відколи не стало мого тата, як свекруха зателефонувала до моєї мами і сказала, щоб вона помінялася з нами квартирою. Свекруха говорила, що бачить, що нам тісно в однокімнатній квартирі, а що буде, коли внуки підуть.

Мама моя свекрусі відповіла тим, що вони і так з чоловіком подарували нам однокімнатну квартиру, на яку пів життя збирали, в усьому собі відмовляли. А якщо дітям там тісно, то нехай продають однокімнатну, а свати нехай докладуть грошей і куплять їм двокімнатну. На що свекруха заявила, що у них немає таких грошей.

Після того свекруха моїй мамі більше не телефонувала.

Але я не вважаю, що моя мама має нам віддати все, то її квартира. Вони заробляли на неї самі.

Нам і так квартира дісталася без всяких зусиль і праці. А свекруха нічим не хоче допомогти своєму синові, зате знає, що має робити моя мама зі своєю квартирою. А й так дуже вдячна своїм батькам, і вимагати щось у мами права не маю. Хіба не так?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – fb.ru