fbpx

Ми тільки від’їхали від нашого будинку, як пролунав дзвінок від Олени Михайлівни. Свекруха продиктувала список покупок. Ми зробили все, як вона сказала. А коли приїхали, свекруха знову почала розмову про те, що я погана невістка. Я, за всі 14 років свого шлюбу, слова поганого їй не сказала! Єдине, в чому я винна, що я – не дочка професора, яку вона колись хотіла засватати за свого сина

Свекруха так мене і не полюбила…

З свекрухою у мене склалися не найкращі відносини, добре, що хоч зараз бачимось не часто. Раз на місяць ми всім сімейством їздимо до свекрухи. Мене Олена Михайлівна недолюблює, тому що вона сватала синові дочку сусіда-професора. А він одружився зі мною, простою продавщицею. За матеріалами

Правда, продавцем я тоді працювала тимчасово – підробляла по ночах, щоб себе утримувати під час навчання. Відучившись, пішла працювати за фахом. Але для Олени Михайлівни я так і залишилася нещасною продавщицею з магазину.

Ми тільки від’їхали від нашого будинку, як пролунав дзвінок від Олени Михайлівни. Вона попросила купити десяток банок тушонки і ще деякі продукти за списком.

– Тільки хорошу беріть, і щоб дата виробництва свіжа була, – доповнила свекруха своє прохання.

Ми заїхали в магазин, накупили гостинців і продуктів, не забули про тушонку, і через пів години вже дзвонили в домофон будинку Олени Михайлівни.

Діти, зайшовши в квартиру, в першу чергу вручили бабусі подарунки, зроблені своїми руками. Дочка презентувала вишивку, син – виріб із зібраного і клеєного конструктора.

Аж надто Олені Михайлівні подобаються подарунки від онуків, вона навіть поличку спеціальну виділила під це діло. Тому, до дня візиту до бабусі, діти сидять і зосереджено творять. Іноді – знехотя. Але не подарувати що-небудь, вони не можуть – Олена Михайлівна може і істерику влаштувати, якщо внуки з порожніми руками приїдуть.

Ми роздяглися і пройшли на кухню. Олена Михайлівна взяла пакет з тушонкою, дістала з нього банки і виклала їх на стіл. Потім відкрила шафу і почала переставляти банки туди. У шафі вже стояла тьма тьмуща банок. І тушонка, і рибні консерви, і всякі горошки-кукурузки.

Ми з чоловіком переглянулися.

– Мамо, ти що, до голоду готуєшся? – жартома запитав чоловік.

Олена Михайлівна поставила банку, що була у неї в руках, назад на стіл, сіла на табуретку і розплакалася.

Читайте також: Пройшов місяць, раптом, ні з того, ні з сього, Євген вирішив їхати в село, взявши відпустку. Катерина відчувала, що щось точно сталося. Щоб все з’ясувати, вона зателефонувала Таїсії і не помилилася

Вона дійсно готується. Тільки не до голоду, а до часу, коли з роботи її вже звільнять, а до пенсії їй буде ще кілька років.

– Я вже вся хвора, постійно по лікарях ходжу. Як я працювати буду? Кому я така потрібна буду?

Чоловік обійняв свою матір і додумався пожартувати про склянку води в старості.

– Саме так – від тебе тільки склянка води, з такою то дружиною! – ще гірше заплакала Олена Михайлівна.

З якою дружиною? Чим я знову їй не догодила? Ми про матір чоловіка не забуваємо, гроші даємо, чоловік їй продукти відвозить, буває, за квартиру платимо. А ліки? Щомісяця купуємо.

Це ми всією сім’єю до неї раз на місяць їздимо, а чоловік один постійно маму свою відвідує. Зрештою, я теж працюю, і зарплата у мене більше, ніж у чоловіка. Так що вся ця чудова допомога свекрусі, йде і з моєї кишені теж.

– З якою такою то дружиною, мамо? – насупився чоловік.

– А то ти сам не знаєш? Торгашка, вони і є торгашка, завжди тільки про свій прибуток і думає! Стакан води ти мені принесеш, ну звичайно. Більшого ж від тебе не дочекаєшся. А захочеш – дружина не дозволить. Егоїстка вона у тебе!

Скажіть мені, це красиво так говорити про присутню людину? Я, за всі 14 років свого шлюбу, слова поганого їй не сказала! Єдине, в чому я винна, що я – не дочка професора! Виросла б я в інтелігентній родині, була б улюбленою невісткою.

Я не стала далі слухати голосіння свекрухи, пішла в кімнату, до дітей.

Завжди так. До неї приїжджаєш – вона незадоволена. Не приїжджаєш – знову незадоволена. Продукти їй привозимо, коли разом з чоловіком їздимо, – незадоволена, не те я їй вибрала, не те купила. Гроші даєш, щоб вона продукти собі до смаку купила – знову їй не так, не дбаю я про бідну жінку, змушую її саму в магазин ходити.

Якось свекруха погано себе почувала – чоловік у неї ночував, і то її не влаштувало – сказала, що мені плювати, де мій чоловік ночами сновигає. А що б її влаштувало? Якби я зникла з життя її сина? Так не дочекається. А може, я повинна їй ноги мити і воду пити? Я впевнена – вона навіть тоді кривитися почне, або до температури води причепиться, або до якості миття.

Зате про те, що я не дозволю її синові їй в старості склянку води принести – це вона знає, в цьому вона впевнена.

Раз вона вважає, що її життя в старості від мене залежить, так чому вона не може хоча б спробувати мене прийняти? Чому вона не може хоча б один раз стриматися і не висловлювати свою негативну думку з приводу моєї персони? Чому вона не може бути хоч крапельку терпимішою?

Зате мій чоловік не перестає мені повторювати, щоб я була лояльнішою до його матері. Не знаю, наскільки ще мене вистачить.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page