– Навіщо тобі та спідниця, Юля? У тебе ж ціла шафа речей, які ти не носиш, – казав мені чоловік.
Ігорю не подобалося те, що я витрачаю гроші собі на обновки. Він вважав, що якщо є одна пара кросівок, одні джинси і до них одна футболка – то життя вдалося і більше нічого не треба.
До весілля у мене було багато одягу, але відколи я вийшла заміж, то майже нічого собі не купую. “Тобі не треба, у тебе все є…”, “тобі не треба, ти і так гарна…”, “тобі не треба, ти ж в декреті сидиш і з дому не виходиш…”, – це стандартні фрази, які я чула від чоловіка, коли лише починала розмову про те, що хотіла б собі придбати якусь обновку.
Виходила я заміж з любові, про гроші чи інші матеріальні цінності я навіть не думала. Та я навіть припустити не могла, що гроші можуть відіграти в нашій родині важливу роль. Але саме через них у нас з чоловіком найчастіше і траплялися суперечки.
Зараз мені вже 35 років. Я можу собі дозволити купити все, що захочу, тому що я живу сама і сама розпоряджаюся своїм бюджетом. З чоловіком я розлучилася, і зовсім про це не шкодую, бо в один момент мені просто набридло жити за його правилами.
Моя дочка закінчила третій клас. Колишній рідко відвідує нас і дитина поступово його забуває. Я теж намагаюся не згадувати, бо щасливою у подружжі я не почувалася.
Створивши сім’ю, ми стали жити потихеньку. Але потім у чоловіка почалися проблеми із роботою. Зарплату йому постійно урізали. Я працювала медсестрою на стабільній ставці, і ми разом якось викручувалися.
Але стало значно важче, коли я народила дитину і пішла в декрет, тоді ми економили кожну гривню, і постійно були в боргах. Дякую подругам, вони дали коляску, ліжечко, дитячі речі. Якби не вони, не знаю, що ми робили б.
Чоловік продовжував отримувати урізану зарплату, щоразу меншу. Крім цього він почав ходити з друзями по кафе після роботи, бо казав, що він втомлюється і що йому потрібен відпочинок.
Мені довелося шукати роботу в інтернеті, щоб хоч трохи підзаробити. Цього вистачало на оплату комунальних послуг і на основні потреби для малюка.
Так я крутилася два роки. Потім я змогла влаштувати доньку в садочок, а сама вийшла на роботу. Чоловік тоді вирішив, що йому можна не працювати. Звільнився, заявивши, що не хоче важко працювати за копійки.
Спробувала увійти до його становища та допомогти з пошуком роботи. Через завідуючу садком знайшла кілька вакансій. Але чоловік від усього відмовився. А сам теж не думав пошук роботи. Просто лежав на дивані. Так ми прожили за мої гроші близько пів року.
Потім, все ж, він знайшов роботу, але не хотів витрачати гроші на мене. Особливо коли це стосувалося якихось обновок мені. Ігор був категорично проти, щоб я купувала собі новий одяг чи взуття, поки я ще мала якісь старі варіанти. І його не хвилювало те, що я ходжу на роботу, між люди, і теж хочу гарно виглядати.
Я навіть і це би терпіла, але з часом чоловік став забороняти і нашій дитині купувати обновки, він вважав, що можна носити те, що віддають друзі і знайомі.
В один момент мені це набридло, я зрозуміла, що і сама можу непогано заробляти, адже дитина вже підросла, і я сказала чоловікові, що подаю на розлучення.
– Ти розлучаєшся зі мною через якісь ганчірки? Це смішно, – став картати мене Ігор.
Я пробувала йому пояснити, що справа не в одязі, а в його ставленні до нас, але він так нічого і не зрозумів.
Ми розлучилися. Чоловік зараз живе у своїх батьків. Нам виплачує лише мізерні аліменти, і вважає, що цього буде достатньо. Він боїться, щоб я за його гроші собі зайву спідницю не купила.
Якось я його випадково на вулиці зустріла. Я була гарно одягнена, виглядала чудово. А він йде в тих штанах, що ми йому ще разом купували, і так єхидно питає мене, чи я нарешті щаслива.
Я відповіла, що так, і справа тут не в грошах чи в одязі, просто ми з ним занадто різні.
А яка ваша думка? Чи варто було залишатися з таким чоловіком, чи я правильно зробила, що пішла від нього?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
