Ми продали в селі будинок і забрали маму до себе. – Чоловік мій хотів влаштувати романтичну вечерю, замовив їжу з ресторану. Я прямо про це мамі і сказала. А вона образилася, закрилася у своїй кімнаті і навіть не зустріла нас, коли ми повернулися з роботи

– З моєю мамою дуже важко знайти спільну мову, – каже Марія, молода жінка На будь-яке зауваження вона ображається, закривається в своїй кімнаті, дується на мене цілу вічність. Марія, дочка Галини Петрівни, живе з чоловіком і матір’ю в трикімнатній квартирі. Чоловіка Галини Петрівни та батька Марії не стало три роки тому.

Дочка вмовила матір продати будинок і переїхати до неї. Молоді планували народити дитину, і допомога мами, колишнього педагога, була б до речі. Галина Петрівна погодилася, так як пів року самотності так задавили її, що вона готова була на все. Будинок в селі продали. Двокімнатну квартиру в місті поміняли на трикімнатну, зробили хороший ремонт. Одна кімната, як і годиться, була виділена мамі. Дочка з зятем цілий день на роботі, з дитиною вирішили почекати.

Галина Петрівна снідає, прибирає в квартирі. Молоді вранці поспішають, навіть ліжко своє не встигають заправляти. Потім Галина Петрівна йде з собакою гуляти, а після обіду готує вечерю. Увечері нарешті сім’я збирається разом. Вечеряють швидко. Зять тікає в свою кімнату і сідає за комп’ютер, а Марія з матір’ю прибирають на кухні, перекидаються кількома фразами і теж розходяться по різних кімнатах. Марія сидить з телефоном, а Галина Петрівна дивиться телевізор.

Звичайно, Галині Петрівні не вистачає спілкування з донькою, вона його компенсує розмовами по телефону зі своїми подругами, сусідами, колишніми колегами. Іноді вона намагається розговорити дочку, але та відмахується:

– Мамо, мені нецікаво слухати твої сільські новини!

Про життя з донькою мені розповідає сама Галина Петрівна по телефону. А вчора я зустріла в місті Марію, і почула її історію непорозумінь з матір’ю, після якої вони ось уже тиждень не можуть помиритися.

– Попросила маму повечеряти без нас, – сказала Марія.

– Чоловік мій хотів влаштувати романтичну вечерю, замовив їжу з ресторану. Я прямо про це мамі і сказала. А вона образилася, закрилася у своїй кімнаті і навіть не зустріла нас, коли ми повернулися з роботи.

– А хіба мама вам би завадила за столом? – задала я питання Марії.

– Можливо, вона посиділа б з вами півгодини і пішла в свою кімнату, а ви продовжили б свій романтичну вечерю.

– Не пішла б. Адже це не перший раз. Просто ми раніше ходили в кафе або ресторан, а зараз адже все закрито, доводиться вдома свята влаштовувати, а мама не розуміє, що ми з чоловіком цілий день нарізно, а ввечері хочеться посидіти, поговорити, подивитися один одному в очі. А мама сидить до останнього.

Я їй якось натякнула, а вона не зрозуміла – ось я прямо їй і сказала, щоб вечеряла сама.

– Ну ось так і поясни матері, як мені зараз, – порадила я Марії.

– Вона не хоче навіть слухати мене. Мовчить, майже не виходить зі своєї кімнати. І навіщо я тільки перевезла її до себе! Краще б ми до неї в гості їздили.

А й справді, навіщо молоді тягнуть батьків із села до себе? Адже жити разом не так вже й просто…

Фото ілюстративне – storyfox.

You cannot copy content of this page